Пошук на поличках

Тазові болі у жінок

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Діагностика та лікування

Постійні болі внизу живота й у попереку, частіше за все тупі, без абсолютно чіткої локалізації, іноді з «пекучим» компонентом. Вони виснажують, на деякий час знімаються анальгетиками, і знову посилюються після припинення дії ліків. Кожній десятій жінці знайомі перераховані вище симптоми. Хронічний тазовий біль складає 10% всієї патології, з якою жінки звертаються до гінеколога, а в деяких випадках, з огляду на безуспішність консервативної терапії, навіть піддаються невиправданому оперативному лікуванню.

Частою причиною розвитку стійких тазових болів у жінок є варикозне розширення вен малого тазу (оваріковарікоцеле). Проблеми діагностики і лікування тазового варикозу полягають в тому, що у пацієнток з такою патологією при поверхневому огляді «відсутня», або «мінімально виражена» видима гінекологічна патологія, що нерідко ставить лікаря в «глухий кут». За влучним висловом одного з гінекологів, для таких хворих стає звичним маршрут по «трикутнику»: гінеколог – уролог – невропатолог. Біль і страх змушують їх звертатися до онколога, а постійні скарги і відсутність анатомічних змін органів малого тазу призводять до рекомендації «лікуватися у психіатра».

Початок вивчення проблеми больового синдрому, обумовленого варикозним розширенням тазових вен, було покладено в середині XIX століття. Ще в 1854-му році анатом Richet вперше повідомив, що під час досліджень він знаходив у деяких жінок варикозне розширення яєчникових і маткових вен, а також тазових сплетінь. Можна з гордістю відзначити, що одним з перших науковців, хто висував припущення про роль венозної системи у формуванні больового синдрому і досить успішно його лікував, був російський лікар В. Ф. Снєгірьов (1907). Снєгірьов надавав великого значення тому факту, що переповнення тазових органів і черевної порожнини венозною кров'ю призводить, у кінцевому підсумку, до тазових болів.

Причини варикозного розширення вен тазових органів різноманітні й численні. Вроджена слабкість судинної стінки призводить до варикозного розширення вен у молодих жінок, що не народжували. Є дослідження, де автори пов'язують розвиток венозного застою в органах малого тазу у жінок з раніше перенесеними гострими та хронічними запальними процесами яєчників, матки й інших органів малого тазу. У розвитку варикозного розширення вен значну роль відіграє вагітність, перенесені у минулому акушерські та гінекологічні операції. Крім того, багатьма дослідниками доведена роль жіночих статевих гормонів (естрогенів) у генезі розширення венозних судин малого тазу.

Старий афоризм «Без діагнозу немає лікування» якнайкраще відображає проблему допомоги жінкам, які страждають венозним застоєм і стійким синдромом тазових болів. Саме лікар-гінеколог, підсумовуючи всю, іноді роками накопичену інформацію про хвору, в остаточному підсумку стає ключовою фігурою, яка приймає рішення щодо наявності у пацієнтки больового синдрому, обумовленого варикозним розширенням вен малого тазу.

Для діагностики стану вен малого тазу зараз найбільш широко використовується трансвагінальне ультразвукове дослідження. Перевагою методу є відсутність необхідності підготовки до дослідження, нешкідливість, простота і висока роздільна здатність. З початку дев'яностих років арсенал ультразвукового дослідження венозної системи малого тазу поповнився методами кольорового доплерівського сканування (дозволяє побачити особливості кровопостачання внутрішніх органів). Одночасне застосування ультразвукового і доплерографічного дослідження підвищує їх чутливість практично до 100%. Доступність, простота використання і високий ступінь інформативності роблять трансвагінальну сонографію у поєднанні з доплерографією основними методами дослідження судинної системи малого тазу при больовому синдромі.

Існують два основних напрямки лікування варикозного розширення вен малого тазу: оперативне і консервативне. Консервативне лікування застосовується щодо переважної більшості хворих протягом багатьох років, інколи все життя. Методики консервативної терапії варикозної хвороби надзвичайно різноманітні. Дослідниками застосовуються різні схеми лікування, починаючи від загартовування і закінчуючи екзотичними методами, наприклад, застосуванням п'явок.

Основним і, по суті, єдиним методом хірургічного лікування донедавна залишалася перев'язка варикозно розширених яєчникових вен. В останні десять років, завдяки розвитку медичної науки і виникненню такої галузі медицини, як рентгенендоваскулярна (внутрішньосудинна) хірургія, з'явився сучасний малоінвазивний спосіб лікування – емболізація яєчникових вен. Для цього під місцевою анестезією через невеликий прокол в паховій ділянці в яєчникові вени вводиться катетер і через нього встановлюються спіралі або вводиться склерозуючий розчин, що повністю перекриває просвіт судини, усуваючи варикоз. Ефективність емболізації така ж, як і при оперативному лікуванні, але ризик ускладнень і рецидиву (повтору) захворювання значно менший. Для емболізації не потрібний розріз, не потрібен загальний наркоз, після неї не залишається швів і шрамів, термін перебування в лікарні становить 1-2 дні, після чого можна вести звичайний активний спосіб життя.

*

Пошук

©2019 журнал Українська Родина. Всi права застережено. Повне або часткове використання матеріалів сайту дозволено лише за умови прямого, відкритого для пошукових систем гiперпосилання на адресу матеріалу. Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламної інформації. Думка редакції може не збігатися з думкою авторів. Web - ISSN 1819-9968; print - ISSN1819-995X. Ukraine, 02140, Kyiv-140, Revytskogo 44 app. 4. Template Design © JoomShaper.

Пошук