Діагностика та лікування
Постійні болі внизу живота й у попереку, частіше за все тупі, без абсолютно чіткої локалізації, іноді з «пекучим» компонентом. Вони виснажують, на деякий час знімаються анальгетиками, і знову посилюються після припинення дії ліків. Кожній десятій жінці знайомі перераховані вище симптоми. Хронічний тазовий біль складає 10% всієї патології, з якою жінки звертаються до гінеколога, а в деяких випадках, з огляду на безуспішність консервативної терапії, навіть піддаються невиправданому оперативному лікуванню.
Частою причиною розвитку стійких тазових болів у жінок є варикозне розширення вен малого тазу (оваріковарікоцеле). Проблеми діагностики і лікування тазового варикозу полягають в тому, що у пацієнток з такою патологією при поверхневому огляді «відсутня», або «мінімально виражена» видима гінекологічна патологія, що нерідко ставить лікаря в «глухий кут». За влучним висловом одного з гінекологів, для таких хворих стає звичним маршрут по «трикутнику»: гінеколог – уролог – невропатолог. Біль і страх змушують їх звертатися до онколога, а постійні скарги і відсутність анатомічних змін органів малого тазу призводять до рекомендації «лікуватися у психіатра».
Початок вивчення проблеми больового синдрому, обумовленого варикозним розширенням тазових вен, було покладено в середині XIX століття. Ще в 1854-му році анатом Richet вперше повідомив, що під час досліджень він знаходив у деяких жінок варикозне розширення яєчникових і маткових вен, а також тазових сплетінь. Можна з гордістю відзначити, що одним з перших науковців, хто висував припущення про роль венозної системи у формуванні больового синдрому і досить успішно його лікував, був російський лікар В. Ф. Снєгірьов (1907). Снєгірьов надавав великого значення тому факту, що переповнення тазових органів і черевної порожнини венозною кров'ю призводить, у кінцевому підсумку, до тазових болів.
Причини варикозного розширення вен тазових органів різноманітні й численні. Вроджена слабкість судинної стінки призводить до варикозного розширення вен у молодих жінок, що не народжували. Є дослідження, де автори пов'язують розвиток венозного застою в органах малого тазу у жінок з раніше перенесеними гострими та хронічними запальними процесами яєчників, матки й інших органів малого тазу. У розвитку варикозного розширення вен значну роль відіграє вагітність, перенесені у минулому акушерські та гінекологічні операції. Крім того, багатьма дослідниками доведена роль жіночих статевих гормонів (естрогенів) у генезі розширення венозних судин малого тазу.
Старий афоризм «Без діагнозу немає лікування» якнайкраще відображає проблему допомоги жінкам, які страждають венозним застоєм і стійким синдромом тазових болів. Саме лікар-гінеколог, підсумовуючи всю, іноді роками накопичену інформацію про хвору, в остаточному підсумку стає ключовою фігурою, яка приймає рішення щодо наявності у пацієнтки больового синдрому, обумовленого варикозним розширенням вен малого тазу.
Для діагностики стану вен малого тазу зараз найбільш широко використовується трансвагінальне ультразвукове дослідження. Перевагою методу є відсутність необхідності підготовки до дослідження, нешкідливість, простота і висока роздільна здатність. З початку дев'яностих років арсенал ультразвукового дослідження венозної системи малого тазу поповнився методами кольорового доплерівського сканування (дозволяє побачити особливості кровопостачання внутрішніх органів). Одночасне застосування ультразвукового і доплерографічного дослідження підвищує їх чутливість практично до 100%. Доступність, простота використання і високий ступінь інформативності роблять трансвагінальну сонографію у поєднанні з доплерографією основними методами дослідження судинної системи малого тазу при больовому синдромі.
Існують два основних напрямки лікування варикозного розширення вен малого тазу: оперативне і консервативне. Консервативне лікування застосовується щодо переважної більшості хворих протягом багатьох років, інколи все життя. Методики консервативної терапії варикозної хвороби надзвичайно різноманітні. Дослідниками застосовуються різні схеми лікування, починаючи від загартовування і закінчуючи екзотичними методами, наприклад, застосуванням п'явок.
Основним і, по суті, єдиним методом хірургічного лікування донедавна залишалася перев'язка варикозно розширених яєчникових вен. В останні десять років, завдяки розвитку медичної науки і виникненню такої галузі медицини, як рентгенендоваскулярна (внутрішньосудинна) хірургія, з'явився сучасний малоінвазивний спосіб лікування – емболізація яєчникових вен. Для цього під місцевою анестезією через невеликий прокол в паховій ділянці в яєчникові вени вводиться катетер і через нього встановлюються спіралі або вводиться склерозуючий розчин, що повністю перекриває просвіт судини, усуваючи варикоз. Ефективність емболізації така ж, як і при оперативному лікуванні, але ризик ускладнень і рецидиву (повтору) захворювання значно менший. Для емболізації не потрібний розріз, не потрібен загальний наркоз, після неї не залишається швів і шрамів, термін перебування в лікарні становить 1-2 дні, після чого можна вести звичайний активний спосіб життя.
*
