Пошук на поличках

Рустикальні множини, або Чому варто було «іти в народ»

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

 

Фото: Флоріан Заплетал, зі збірки Миколи Мушинки

 Якось один мій знайомий, досить відомий київський журналіст, адресував у мій бік такі слова: «ти – представник селянської нації». І в цьому, на його думку, полягали всі її – сиріч нації – біди: мовляв, література недорозвинена, еліта недовихована.

 Українці як селянська нація – ця проблема час від часу потрапляє у медіапростір країни над Дніпром: зазвичай патріотично налаштовані кола на цю тезу обурюються, докидаючи кілька хрестоматійних прикладів про те, що «ми не лише галушки вміємо ліпити», а проросійські всіляко намагаються підкреслити відсталість українців на тлі відомо кого.

 Жодна з таких позицій, проте, не гідна поставленого ствердження, яке й саме кульгає на всі кінцівки.

 

Криві дзеркала

 Проблема навіть не в дискурсі, проблема в самій тезі. Якщо селянська – то що це означає і в чому проявляється? Який період це явище охоплює? Чи стосується це ствердження лише соціальної структури, що виникає зі слова «селянська», чи також чогось іншого? Логічні відповіді на ці питання і проблеми, що порушуються в медіадискурсі, досить часто принесуть різні відповіді.

 Єдине, що можна стверджувати: в багатьох українців такий комплекс існує. Наскільки він виправданий і звідки взявся – це вже інше питання.

 

Передусім селяни

 Якщо взяти на озброєння науку логіку й згадати про те, що кожна множина й кожен поділ мусить мати єдиний знаменник, то легко дійдемо до висновку, що виділення з-поміж європейських народів селянських і неселянських не може мати місця. Усі нації нашого континенту пройшли етап зміни пропорцій соціальної структури не так уже й давно – століття-півтора тому. У XIX ст. «селянськими», «рустикальними» були як французи, італійці, греки, так і поляки, українці чи росіяни: ніде інша соціальна структура, крім селянства, не переважала.

 До того ж, еліта до епохи «Весни народів» досить часто намагалася від цих селян відмежуватися, усіляко показати, що не становить з ними жодної цілісності. Досить легко це вдавалося робити еліті бездержавних народів: вона просто переймала культуру суверена, і таким чином демонструвала свою «іншість». Яскравим прикладом у Центральній Європі може бути східнолатиський регіон Латгалія: там еліта в епоху Середньовіччя спочатку прийняла німецьку культуру, пізніше – полонізувалася, а відтак, з переходом до складу Російської Імперії, почала піддаватися потужному русифікаційному впливові. Проте цей процес не оминув еліт тих народів, що, здавалося, мали свої держави. І тут росіяни є взірцем: загальновідомо, що до ХІХ ст. велика частка російської аристократії навіть не говорила по-російськи – рідною для неї була французька мова.

 

Дурний як чобіт?

 Процеси індустріалізації та капіталізації в Європі не оминули села й селян. У ІІ половині ХІХ ст. навіть у найбільш відсталих державах континенту, зокрема, у Російській Імперії, створювалися кооперативи, кредитні спілки селян, банки. Ця велика соціальна структура, що в багатьох регіонах Європи складала понад 3/4 населення, почала становити серйозну конкуренцію для тих людей, які належали до вищого класу, а в Росії – які ще не так давно володіли цими селянами.

 Американський дослідник Янні Коцоніс у своїй промовистій праці під назвою «Як селян робили відсталими» на прикладі діяльності сільськогосподарських кооперативів у Російський Імперії аналізує те, як на державному рівні плекався стереотип про дурного селянина. Наводячи статистичні дані комерційної успішності селянських господарств (особливо в західних губерніях імперії, у Причорномор’ї та в Сибіру), автор ставить тезу, що більшість еліти свідомо прищеплювала суспільству стереотип про недолугість селянства, його неправочинність, нездатність займатися комерційною діяльністю. Цей стереотип, як доводить автор, політична еліта імперії використовувала як аргумент під час проведення аграрної реформи чи дискусії про земельну власність та видачу кредитів. Протягом усього цього часу потужна пропаганда втовкмачувала це й самим селянам.

 

Іду до ви

 У середині ХІХ ст. частина еліти – щоправда, незначна – змінила своє ставлення до селян, на що мали вплив ідеали Просвітництва й романтизму. І в цьому плані, як здається, еліта українців чи народів Балтії була більш ефективною, ніж, скажімо, російська чи польська: рухи молодоестонців та молодолатишів, литовське середовище «Аушри» Йонаса Басанавічюса, українські кирило-мефодіївці керували свої гасла й ідеологію безпосередньо до селян, ставили головною метою їхню освіту та утвердження самосвідомості. Ці завдання стояли також перед елітою, зокрема, росіян: проте гасла, що проголошувалися в їхніх сусідів, набагато краще сприймалися селянами тих народів, адже адресувалися безпосередньо їм. У поляків, скажімо, після повстання 1831 р. в еміграції був утворений осередок «Hotel Lambert», що гуртував навколо себе лише багатих аристократів, проте проводив політичну й дипломатич ну діяльність в ім’я Польщі. Апріорі виключаючи селян, члени осередку утверджували переконання, що державні справи не стосуються цієї найбільшої соціальної структури поляків.

 Цим зумовлена тематика літератури й культури – що часто використовується як аргумент «селянськості» тієї чи іншої нації. Дійсно, у мистецтві ХІХ ст. українців чи народів Балтії левову частку складають твори з селянською тематикою. Проте в цей період вони зумовлені не якоюсь пасторальною романтикою, а кричущими проблемами найбільшої соціальної структури.

 

Другий бік елітаризму

 У певному сенсі можна ствердити, що неселянські кола багатьох народів Центральної та Східної Європи з державними традиціями були прихильниками елітаризму – правої ідеології, що обстоює надання привілею владних повноважень лише еліті (проте відмінні концепції визначають різні групи тих людей, що є елітою). Цей елітаризм часто виключав селян з владної касти, завдяки чому наклейка «село», начеплена певній групі, була надзвичайно спритною й зручною відмовкою заперечення чиїхось прав.

 Ігор Ісаєв, Варшава

Пошук

©2019 журнал Українська Родина. Всi права застережено. Повне або часткове використання матеріалів сайту дозволено лише за умови прямого, відкритого для пошукових систем гiперпосилання на адресу матеріалу. Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламної інформації. Думка редакції може не збігатися з думкою авторів. Web - ISSN 1819-9968; print - ISSN1819-995X. Ukraine, 02140, Kyiv-140, Revytskogo 44 app. 4. Template Design © JoomShaper.

Пошук