Останні новини

Ключі од Вирію

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

У міфологічній моделі світу віддавна простежується визначення Вирію – першоземлі Богів, де росте першодерево – прадуб з молодильними яблуками безсмертя, і де вічним мешканцем є Першо-Бог Род. Порівняно чітку локалізацію того потойбічного світу – Вирію робить дослідник Борис Успенський. У словенському язичництві, зазначає він, не було двох розрізнень – раю і пекла. Вирій був місцем, куди восени відправлялися птиці і деякі плазуни (вужі, змії), а відповідно до цього й локалізувалися пташиний Вирій на небі і гадючий – на землі1.

Диференціація обох вищезгаданих понять (раю і пекла) сталася, слід вважати, у значно пізніший період: вона пов’язана з християнською світоглядною концепцією. Осмислення Вирію, а відповідно І трактування його як явища, відбувалися у руслі цілісної системи народних вірувань. Повір’я про Вирій зустрічаємо вже у давніх писемних пам’ятках, згодом – у працях різних дослідників. У «Поученії» Володимира Мономаха, між іншим, читаємо: «І сьому подивуємось: як птиці небеснії з Ірію йдуть, і спершу в наші руки, та не зостаються на одній землі, але й сильні, і слабі ідуть по всіх землях, за Божим повелінням, щоб наповнилися ліси й поля»2. За Миколою Маркевичем, Вирій – дивна, тепла сторона десь біля моря. Першою летить туди і повертається звідтіля зозуля, бо ж саме у неї – ключниці «Вираю» – зберігаються ключі3.

Мотив відмикання ключем Вирію, а відтак весни, літа, замикання зими, широкоаспектний, сповнений симбіозу символів та асоціацій, у слов’янській традиції має індоєвропейські аналогії, на що вказувалося вже в етнографічній літературі. Повернення птиць із Вирію цілком закономірно співвідноситься з певним комплексом аграрно-магічних обрядодійств. Складовими компонентами його були речитативно-вербальні формули до зустрічі птахів, веснянкові пісні-заклички, ритуальне обрядове печиво. Цілком зрозуміло, що при цьому різною мірою виявлялася регіональна специфіка з усіма супутніми етнокультурними ознаками.

 

Особливе місце у календарній звичаєвості займає культ жайворонка. Його образ відтворений у пісенній творчості і народних віруваннях, «матеріалізувався» у весняно-обрядовому печиві. За народними повір’ями: «Саме раньше прилітає з Вирію жайворонок, підіймається він угору, співає, весну збуджує. Він як той посланець од Бога...»4.

На якомусь історичному етапі у поетичній творчості народу образ жайворонка частково поступився перед образом іншого птаха – соловейка. На західноукраїнському Поліссі збереглися цікаві зразки веснянок з типологічним зачином «Ой ти, соловейко», у яких особливо виразно виявлена сюжетна структура: птиця прилітає з Вирію із золотими «ключиками», щоб «літичко одмикнути», а «зимойку замкнутий та виявляється – ще не пора, бо по «горойках сніжини лежать, а по долинойках крижини стоять»5, і птиця каже, що тії сніжини потопче, а таки літечко відімкне, а зимойку замкне. До того ж, як дізнаємося з аналогічних вербальних текстів, виконає свою місію – зів’є гніздечко, нанесе яєчок [вигодує діток].

У деяких веснянкових матеріалах простежується архаїка, яка може послужити відповідним матеріалом для реконструкції світоглядних аспектів. Так, зокрема, в одній з веснянок мовиться:

 

– Ой ти, соловейко,

Ти ранній пташейку,

Із вір’їчка вийшов?

– Не сам же я вийшов,

Дажбог мене вислав.

З правої ручейки

[Ще й] ключики видав6.

 

Аналогічно відмикання Вирію у міфологічних віруваннях приписується ще й іншим птицям – буслові, зозулі, ластівці. Можемо здогадуватися, що деякі птахи, зосібна бусли, були в далекому минулому для наших пращурів тотемами. То ж і дотепер вони лишилися священними в ореолі належного їм культу. За народними віруваннями вони є доброчинними для наших нащадків.

 

– Ой буслойку-голубойку,

Чом з Вирею ни виходиш?

Чом з Вирею ни виходиш,

Нам тепличка не приноси [ш]?...7

 

В українських міфопоетичних віруваннях неабияке місце займає Орій («святий Юрій»), покровитель хліборобства і скотарства. Володіючи золотими ключами, він відмикає небо і випускає на землю дощ-росу. В одній старовинній пісні Урай (Орій) кличе матір і просить її подати йому ключі, щоб відчинити небо і випустити росу:

 

Урай матку кличе:

– Та подай, матко, ключі

Одімкнути небо.

Випустити росу8.

 

Ця мати, можливо, одне і те ж з сонячною матір’ю, про яку мовиться в казці і колядках, зазначає Микола Костомаров, маючи на увазі Матір Сонця – жінку Сварога, Бога Неба.

Цікавий зразок магічно-заклинального типу пісні зафіксовано нами в реґіоні Рівненського Полісся:

 

Святіш Юрію.

Зійди з Вирію,

Розтвори сиру землю.

Як розтвориться Сира землиця,

Всенький світ звеселиться9.

 

Повернення птахів із Вирію поєднувалося зі звичаєм випікати ритуальне печиво. Приготовляли його вперше до свята, яке випадало на 9 березня (за ст.ст.). Це печиво мало переважно форму птахів, Особливо поширеними в Україні були «жайворонки», з якими діти виходили на вулицю і співали веснянки, виголошували спеціальні пісні-заклички. Але печиву не завжди надавали зооморфну форму: іноді випікали 40 невеличких ритуальних булочок, пиріжків. У міжвоєнні роки в деяких районах діти приносили «жайворонків» у дарунок названим батькам, учителям (...).

Як згадує П. Шейн, рідкісний звичай випікати «жайворонків» для душ померлих дітей побутував у похоронних обрядах білорусів на Могилівщині10.

До дня Благовіщення (25 березня) приурочувався звичай випікати печиво у вигляді буслових лапок, У регіоні Західного Полісся це печиво пов’язувалося безпосередньо з прильотом буслів.

У весняних обрядодійствах явно проступає аграрно-магічна функція. До бусла, який летів і ніс у дзьобі на гніздо ломаччя, дітвора приказувала:

 

Бусько, бусько, кинь колоду

Не на дощ, а на погоду11.

 

Правда, вербальні тексти, які збереглися, іноді позначені наївністю, але мусимо зважати на багатолітні трансформаційні процеси, в результаті яких первісно магічна функція їх якоюсь мірою затратилася, і вони поступово перейшли до репертуару звичайних дитячих закличок.

Потребує деякого осмислення семантика вищезгаданого обрядового печива. Чи було воно засобом стимулювання прильоту птахів, своєрідною імітацією? Цю думку дослідники майже категорично відкидають. Зокрема, свого часу Михайло Грушевський, маючи на увазі різновиди весняно-ритуального печива, прямо стверджував: «Се жертва Весні, яка в різних формах була відома ще недавно в різних кутах слов’янства і у нас»12, Звичай випікання і ритуального використання хлібних виробів у вигляді птахів сучасна дослідниця Людмила Виноградова також трактує як ранню форму «годування-задобряння» духів-опікунів13. Інший дослідник, Андрій Страхов, припускає, що, очевидно, за народними віруваннями бусли і жайворонки, які повертаються з Вирію, є тими душами предків, морфність яких співвідноситься між птичою і власне людською14.

Такі міркування, між іншим, простежуються у численних польових записах етнологічних матеріалів.

Варто принагідно нагадати, що в етнографічній літературі вже робилися спроби розкриття семантики хлібних виробів, виявлення їх ритуально-магічної функції у різних обрядодійствах. Ґрунтовні дослідження з цього приводу зроблені дослідниками минулого – Олександром Потебнею («О мифическом значении некоторых обрядов й поверий»), Миколою Сумцовим («Обрядовое употребление хлеба») та ін.

Рідкісним в ареально-локальному відношенні є обрядове печиво з умовно символічними зображеннями сільськогосподарських знарядь – борони, плуга, серпа. Подібні його вияви зафіксовані дослідниками в окремих районах Полісся, а також на Підля-шші, де це печиво в кінці XIX – на початку XX століть використовувалося у весняних обрядах поряд з іншими атрибутами.

Олекса Ошуркевич

(Вперше вийшло в часописі «Сварог». 1999. – № 9. – С. 35-36)

 

Джерела:

1. Успенский Б. Филологические разыскания б области славянских древностей. – М., 1962. – С. 145-146.

2. Літопис Руський / Пер. з давньоруської Л. Махновця. – К. 1989. – С. 456-457.

3. Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. – К. 1992 -С. 18.

4. Зап. автором 1997 р. у с. Брани Горохівського р-ну Волинської області, від Зінаїди Вітюк, 1923 р.н.

5. Зап. автором 1 996 р. у с. Оленино Камінь-Каширського р-ну Волинської області від Анастасії Коширець, 1932 р.н.

6. Пісні з Волині / Упор.О. Ошуркевича. – К., 1970. – С. 31.

7. Ой на горі ряст цвіте. Народні пісні Рівненської та Волинської областей / Запис Ю. Цехмійструка. – Рівне, 1995. – С. 26.

8. Костомаров М. Слов’янська міфологія. – К. 1994.* С. 266.

9. Зап. автором 1983 р. у с. Осова Костопільського р-ну Рівненської області від Олексія Кузьмука, 1918 р.н.

10. Шейк П. Материалы для изучения быта и языка русского населения Северо-западного края. – СПб., 1890. – Т. 1. – Ч. 2 – С. 555.

11. Зап. автором 1987 р. у с. Зарудне Любашівського р-ну Волинської області від Івана Корха, 1975 р.н.

12. Грушевський М. Історія української літератури. В 6 т. З кн. – К., 1993 – Т 1 – C. 196.

13. Виноградова Л. Зимняя календарная поэзия западных и восточных славян. – М., 1982. – C. 140.

14. Страхов А. Полесские «буськовы лапы», «галепы» // Попесский этнолингвистический сборник. – М., 1953. – С. 210.

Нові статті

10 листопада 2020
21 січня 2019
21 січня 2019
21 січня 2019
21 січня 2019

Пошук

Пошук