Перший номер доставлено читачам

 

 

5 березня 2012 р. українському художнику й етнологу Олександру Фисуну виповнилося 80 років

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Зліва направо: поет-академік Борис Олійник, етнограф Вадим Мицик, художник Олександр Фисун в Українському фонді культури

Оглядаючи творчість народу

Український художник і етнолог, мистецтвознавець і мислитель Олександр Васильович Фисун 5 березня уже відміряв вісімдесят життєвих гін. На вершину літ ступив муж. Громадськість його знає як непохитного патріота, котрий розширює обрії світогляду українського народу, своєю творчістю збагачує його духовні набутки. Образ цього сивоусого чоловіка знають не тільки в стольному граді Києві, а й по багатьох теренах України. Козацького виду і гарту людина. Родом він із запорозького краю: з села Темирівки (нар. 5.03.1932 р.) на Гуляйпільщині. Звідтіль, де козацька вольниця відгукнулася силою предків у ХХ столітті. Член Національних спілок художників та майстрів народного мистецтва України.

У Київському художньому інституті навчався живопису, а дипломну роботу, на подив багатьох, захистив із станкової графіки – портрет відомої народної малярки Ганни Собачко. Від неї перейшов на графічну мініатюру – екслібрис. У ньому він знайшов відповідну своєму творчому мисленню форму. Досяг тут місткості вислову, постійного оновлення образу та пружної символічно-змістовної мови. І сказав тут своє нове слово – вперше створив знаки для відомих діячів культури та історії минулого, таким чином підсиливши значення екслібрису як самодостатнього жанру графічного мистецтва. З його думки і різця вийшли книжкові знаки гетьману Петру Сагайдачному, поету Івану Котляревському, філософу й астроному ХІУ Юрію Котермаку з Дрогобича, вченому Осипу Бодянському та багатьом іншим. В народному стилі розробив огорожі й гратки для міст України. Створив образи космічних коней, птахів, кованих у металі, в книжковій графіці.

В українському колядуванні Олександр Фисун відкрив глибинний світогляд народу з його міфологією і священним співом. Від 1970-х років взявся розробляти вбрання й обладунки колядницьких ватаг: зоря-сонце, храмоподібні палиці, сонця на шапках, дзвоники, оповіщальний ріг, міх Долі. Це вже були не просто колядники, а оті небесні «триєжданні гості», носії світла й Божественного духу українців. Тому його ватагу люди назвали «Зореносці».

Як дослідник мистецтва, він заглибився в найдавніше мистецтво України. Працював в експедиції доктора археології Валентина Даниленка, досліджуючи найдавнішу пам’ятку культури й історії Кам’яну Могилу. В малюнках на камені древніми мистцями «викладено ідеологічні поняття про світ навколишній, про зв’язок усього живого, в тому числі й людини, з космічним світом». Серед них виведено образи характерників, Великої Богині, сліди Господаря Світу. Отже, міфологія і віра розвивалася, а це вже духовний зв’язок із Вишнім Світом. Не тільки тварини – мамути, бики, коні, а й образи сонця, зір, навіть сузір’їв зображені на кам’яних плитах. Цими символами оздоблють люди хати у південноукраїнських селах на півфронтонах дахів, наличниках вікон, пілястрах дахів.

У мистецтвознавчому нарисі про Кам’яну Могилу «Світло храму», написаному 1973 року, а опубліковано 1997-о, О.Фисун підніс давнє мистецтво України на висоту краси й вічності: «Художники давньої історичної доби – ще на Кам’яній Могилі – у своїй творчості поринали дитинно чисто у безмежний світ і по-своєму означували багатоманіття його. Опоетизація первозданності світу – це глибока традиція великого духовного спрямування, яка закладалася ще з незапам’ятних часів, а згодом стала характеристичною етнорисою південностепового народу і продовжує й сьогодні живити творчість безлічі майстрів народного мистецтва України».

 

Сяйво душ небесних

В культурі українського народу, як у вічному храмі, завжди сяє світло небес. Найістотніше воно розвинулося у духовному житті хліборобів-оріїв Трипільської культури. З 1972 року на історичній Уманщині почалося її повторне відкриття: дослідження праміст доби енеоліту, двоповерхових жител, розвиненого хліборобства (десять злакових культур), мальованого посуду. Від 1973 року майже кожен польовий сезон Олександр Фисун приїздив на розкопки Майданецького праміста, які провадив першодослідник протоміст Микола Шмаглій. Копав, бував на обстеженнях, замальовував, проникався духом предків. Виявив, що розписи посуду за глибиною проникнення в сутність, за космогонічними образами, художньою мовою зближували трипільців з мистецтвом палеоліту (Кам’яна Могила, Мізин) та сягають в українське народне мистецтво. Тому й неодноразово у статтях писав про їхню ідентичність, яка проявляється в спільних образах: хрест, сварга (свастика), кола, кола з прямим і скошеним хрестом, ромби, зорі, птахи, бички, статуетки люди, божества. Ще один принцип, який не зауважували археологи через нехтування народним мистецтвом: «У трипільському орнаменті структурно на посуді (за образним уявленням давніх гончарів конфігурація посуду уподібнювалася Всесвіту) на чотири боки вимальовується Сонячний Біг у галактичних обширах, а на рушниках, килимах буквально всіх українських земель – ця світлоносна енергія рухається по периметру квадрата, прямокутника».

Після польових досліджень ще доскіпливіше шукав аналогій у кераміці трипільців та народному мистецтві. І спілкувався з майстрами, підтримував з ними творчу дружбу. В колі його зацікавлень були творці національної сутності, таланти від Бога й української землі Марія Приймаченко, Ганна Собачко (розписи), Олександр Ганжа, Олександра Селюченко (гончарні скульптури), Ялини Ратушняк (писанки), різьблені тарелі і скриньки Шкрібляків. Коли приїздив, привозив фарби, пензлі, папір, а також ліки, бо щоб творити, треба мати здоров’я, допомагав по господарству, копав город, молотив жито, різав дрова і... чарував над випалом посуду в горні (як у Жорнищах на Поділлі чи в Опішні на Полтавщині). Та найосновніше, пізнавав таємниці майстерності, художнє мислення і образне втілення. Їхня творчість, як і вироби багатьох народних майстрів, упевнила дослідника, що незважаючи на жанр – писанки, ткацтво, малювання, різьблення, гончарство, кування; незважаючи, чи це твори теперішніх майстрів, чи історичних культур, образотворча мова у них спільна, тільки художньо-тематичне вирішення та майстерність різна.

Взяв участь у виданні альбому «Писанки Черкащини», а вони походять з тих територій, де зосереджено праміста й селища трипільців-хліборобів. Написав статтю «Мистецькі скарби писанок». У ній розкрив, що мотиви й образи українських писанок і розписів трипільців однакові за сутю. Вони уславляють велич Світобуття: світло Сонця, живильність Небесних Вод, квітування Живої Природи. Насиченість кольорами відповідає змістові: сині відтворюють небо, темносині – стихію Первоводи, зелені – проріст, а темні барви – хаос, морок, з якого постала Світобудова. Писанкарки з Тальнівщини, як і трипільці-орії, уславляють ясне сонце в небі у тих же символах – навскісні хрести, трикветри, зорі, але називають їх інакше: безкінечники, рожі повні, половинчасті, розсічені, бокові, косичасті, квітки-сонечка. Федосія Мицик з Вишнополя відтворила в писанці образ давньоукраїнської богині Берегині. У писанках Варвари Рибчинської зорі-сонця освітлюють небесні простори на чотири сторони Світу.

Понад сорок років Олександр Фисун творчо співпрацює із писанкаркою і вишивальницею Ялиною Ратушняк (Заліське – Кобринове на Черкащині). Безмежність писанкових сюжетів, багатство узорів, яких вона ніколи не повторює, завжди малювала в змістовному композиційному вирішенні, космічному колорусі. Про творчість Заслуженого майстра народної творчості як видатного явища в народному мистецтві дослідник писав: «За символами, лініями, композиційними ритмами її творчість найістотніше зближується із орнаментикою Трипільської культури. Глибиною образів, розкутістю пластичних засобів, розкошами килимової багатобарвності, збагачуючи первісні мотиви новими сюжетами, Ялина Федорівна розглибила річище українського декоративного стилю, примножила надбання художньої мови нашого писанкарства».

Коли заходила мова про Марію Приймаченко, завжди ставив перед собою питання: де, коли і чому стала вона неперевершеною малювальницею? Пізнавав її творчість і безпосередньо в Болотні, й у фондах музеїв, і на виставках. На одній із них зафіксувалися дати під хижими гостропазурими звірами – 1930-і роки! Вони різні за кольорами, а за сутю – злочинці: все гризуть, нищать... Такою кровопивною була компартійна влада, яка знищувала українців голодами, репресіями, цькуваннями... Висновок визрів спонтанно: «На Вселенське зло, котре винищувало душу народну, із товщі віків пробилося Безсмертя Духу народного на помноження етнодуховних потуг». Її творчі роботи на Всесвітній виставці 1937 року удостоєні золотої медалі!

Багато «знавців» називали її твори «фантазуванням». Таке приниження гуляло по пресі, у книжках про народну художницю України. О. Фисун зчистив ту іржу із неперевершеного мистця. Її творчість це – «генетична пам’ять народу, що промовляє із глибини тисячоліть, втілюючись у дивообрази». Із найкращого і найсуттєвішого, що написано про Марію Оксентіївну, є стаття О. Фисуна «Український день Марії Приймаченко» (Образотворче мистецтво, 1997, ч.3-4). У ній він пише про самобутність народної малярки, котра виросла із духовного грунту України: у неї не було вчителів, вона не зазнала чужих впливів, наслідувань. Її творчість є постійним самозростанням у «царині національної культури». Для прикладу можна назвати її змістовні твори «Українка», «На Вкраїні хліб і сіль». Дослідник ставить її творчість у чільні ряди геніїв народних: «В українській культурі ніхто з письменників не описав духовну сутність народу – у звичаях, обрядах і святах – так, як це зробив Тарас Шевченко, а в малярстві красу душі народної, всі прикметності її найповніше виразила Марія Приймаченко».

 

О. Фисун. Екслібрис Юрію Котермаку

 

Трисуття творчості народу

 Перед дослідником зримо постав історичний зв’язок культур і жанрів: без мистецтва палеоліту не розвинулася б духовність Трипільської культури, а без неї не сформувалися звичаї і свята, мистецька і словесна творчість українського народу. Осмислюючи мистецтво від давньокам’яного віку, по всіх археологічних культурах в Україні, всіх жанрах народного мистецтва й до сьогоднішніх майстрів, дослідник виокреслив найосновнішу образотворчу і життєдайну рису – триєдиність або Трисуття. Дав духовно-історичне обгрунтування розвитку української культури, духовності на основі космологічних засад життєдії Всесвіту. Триєдиність як світотворча мірність відома ще в мистецтві Кам’яної Могили: три жінки, як цілісність, вертикально вивищуються одна над одною, утверджуючи зростання життя: предки – матері – дочки. Декоративні композиції горщиків, горняток у трипільців-хліборобів були триярусними, трискладовими, тримірними. У Вишньому Небі перебував Господар світу і життєдайні Води, в середньому сяють пресвітлі Сили – сонце, місяць, зорі або дощ чи виростає зерно. Нижня частина композиції посуду не означена розвитком – тільки кола, бо там «той світ».

 Виклад теорії Триєдиності, як духовної організації суспільно-ідеологічного життя, в праукраїнців здійснено віддавен. Це відома «Велесева книга», написана волхвами, яку й досліджує О.Фисун. В правіки Триєдиності поклонялися в образі Бога Триглава як Абсолюта. А він триіпостасний – Сварог, Перун і Світовид разом. Сварог же є Богом всеоб’ємним – Права, Ява і Нава. Божественне походження від нього ведуть орії і чинять у праці та духовності триєдино. Ієрархічна складова йде від Неба до Землі. Даний Космічний Устрій перекладався на весь спосіб життя людності. Світоглядну працю предків у ХУІІІ столітті продовжив український мудрець Григорій Сковорода, виклавши на скрижалі життя українського народу: «Сія Тройца єсть Одиниця: Трисонячне єдинство, недремлющеє Око».

 В українській вишивці, писанках, розписах кераміки композиції, як і в трипільців-оріїв, творяться триєдино й образи їхні такі ж як і в їхніх далеких попередників: сонця, сварги, кола, прямі і навскісні хрести, ромби, древа життя. І так же на чотири сторони світу виображується розвиток. Цими священними знаками відтворюються процеси Світотворення і Народотворення, котрі були й будуть «найбільшою таємницею таємниць, які прагне збагнути людська душа, вища Цілість Косморуху, Всеєдиність його» (О.Фисун) Сюжетним образом всезростаючого життя в Триєдиності в трипільців є Пуруша – триярусний велет, який розпорошує життя, а в українському мистецтві: вишиваних і тканих рушниках, писанках, кераміці – це триєдина богиня Берегиня як прообраз Великої Матері.

 Спільним образом родючості є символ ромбу в обох культурах, від якого життя триєдино розпросторюється на чотири сторони Світу. Це його рух, а в загальному – Небесний Рух. В писанках як мініатюрі народного мистецтва він розкривається змістовно. Що й обґрунтовує О.Фисун: «Мотиви ромбів з трикутниками зв’язують архітектоніку орнаментальної композиції у смислову взаємо підпорядкованість як модель Космічної Дії. Поєднання Космічних сил Світла й Води – сонячно-водяний Дракон-Безконечник, що є головним сюжетом трипільських розписів, у писанковій мові майстринь Волині, Гуцульщини, Буковини, Херсонщини, Київщини, Полтавщини постає універсальним образом одвічного Світотворення. В гуцульських писанках проявилася чітка триярусна структура Косомосу, в якій верхній пояс – Високе (Верхнє) Небо, виображене Безконечником з Птахою-Деміургом між зорями, що уявляється майстринями Творцем Безмежжя».

 Досліджуючи жанри народного мистецтва, О. Фисун наголошує, що їх життєдія й розвиток відбувається завдяки важливому чиннику, який часто-густо обминають дослідники, це історична генетична пам’ять, яка підтримує спадковість розвитку, зберігає «позачасові осягання Світобуття наших пращурів». Висновки мислителя розкривають віковічну мудрість творення предків і нащадків: «Невпинність Небесного Руху і взаємодія двох Світотворчих Сил – Вогню і Води – таять у собі магію орнаментальних трипільських розписів. У сюжетах українського орнаменту: писанок, вишивки, ткацтва, різьблення тисячоліттями відтворювано генетичною пам’ятю одвічні переживання Безконечности Буття, Світотворчої потужності – від зародження та становлення Всесвіту. Безначальність життя і єдність Сущого закладені у світогляді трипільців-орійців-укранів-українців». Історичній пам’яті властиво переживати минуле і на основі досвіду творити у символах, образах картини життя. У цьому живучість народного мистецтва.

 Більшість археологів радянської школи відкидали самодостатність пращурних культур в Україні, відстоювали їх прийшлість, перекреслюючи цим логіку життя в історичних періодах. Олександр Фисун спростував їхні політичні провокації конкретними даними. Так, трипільці не могли прийти із Балкан оскільки в палеолітичних пам’ятках Придесення вже була розвинена «символіка й образотворча мова, яка потім чітко продовжилася в неоліті України (Буго-Дністровська, Дніпро-Донецька культури, культура лінійно-стрічкової кераміки), ставши праматірною мовою трипільців, творців доби бронзи, сколотської, зарубинецької культур та інших, що прийшли їм на зміну. Спадковість образно-творчих засад є передумовою розвитку прийдешніх культур, народів».

 Низка статей дослідження присвячена тріаді астральних сил у колядках, космогонії обрядових дійств у звичаєвості, світотворчій орнаментиці українських рушників, тричленним структурам у ткацтві, писанкарстві, малярстві, трисилі завершувальної дії у фольклорній, писемній та інших традиціях українців. Ґрунтовною є розробка про знаково-числову систему символів українського орнаменту. Віковічні могили (в основі вони триєдині – земля, поховання, пам’ятник) по степах українських, то не тільки архітектура споруд, а й історія, пісня, дума, сакральність і височінь Духу предків.

 Праця Олександра Фисуна є новим словом в сучасній українській філософії. Мудрість осягань, глибина думки, високий стиль викладу. Нарешті не тільки зором, а й душею поглянуто, осмислено питому культуру українського народу як одну з божественних за суттю. На завершення ще один висновок Олександра Фисуна: «Принцип троїстості космогонічного мислення українців визначає особливості життєтворчих засад, пронизуючи всі сфери духовного буття народу від його першопояви і повсякчас. Святість ритуалів у звичаєвих дійствах, сумлінна праця й любов до землі, природи і всього навколишнього для українців є шлях Божої Правди, якому вони присвячують своє перебування на Світі».

Вадим Мицик, доктор філософії в галузі культурології, лауреат премії імені Івана Нечуя-Левицького

Нові статті

10 листопада 2020
21 січня 2019
21 січня 2019
21 січня 2019
21 січня 2019

Пошук

©2021 журнал Українська Родина. Всi права застережено. Повне або часткове використання матеріалів сайту дозволено лише за умови прямого, відкритого для пошукових систем гiперпосилання на адресу матеріалу. Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламної інформації. Думка редакції може не збігатися з думкою авторів. Web - ISSN 1819-9968; print - ISSN1819-995X. Ukraine, 02140, Kyiv-140, Revytskogo 44 app. 4. Template Design © JoomShaper.

Пошук