Зустрічайте № 2019-5-6, хоч і без диску, але змістовний, з добрими порадами.
Серед пам'яток Дніпровського Надпоріжжя – безперечно унікального в археологічному відношенні району українського Степу – можливо найбільш оригінальними можна вважати різноманітні мегалітичні споруди. Їх дослідження тривають майже століття і неодноразово викликали захоплення фахівців.
Мати Слава співає про дні ті,
коли крутитися стануть
Кола Сварожі до нас,
і часи ті настануть для нас!
Велесова Книга
Продовження. Початок у № 8/2011, 1/2012
Мокоша (Макош, Мокша)
Богиня, пов’язана з жіночою сферою в господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням та ін. В давніші часи вона була Богинею землеробства і родючості, жіночої життєвої сили, достатку, покровителькою полів та домашніх тварин. Оскільки від врожаю і родючості тварин переважно залежала доля давніх русів, то Мокоша вважалась і Богинею Долі. Мовознавці вважають, що її ім’я дослівно означає «Матір долі» (пор.: ст. сл. къшь, кощь – жереб, доля, удача). Тому Мокошу можна вважати тотожною грецькій Тихе і римській Фортуні. Атрибутами цих Богинь був ріг достатку. З таким же рогом постать Мокоші зображена на статуї Збруцького Світовида. Мокоша була єдиною представницею жіночих Божеств у пантеоні князя Володимира.
Їй приносили жертви у вигляді снопів льону, вишитих рушників, пучків вовни (прядива). Мокоша, вірогідно, була близькою до Рожаниць (Дів Життя) – покровителькою пологів, захисницею породіль. Тому віра й поклоніння Мокоші затрималися найдовше серед жінок: навіть у XVI ст. попи зобов’язані були на сповіді запитати жінку: «чи не ходила до Мокоші?». На Новгородщині культ Мокоші зберігався аж до XIX ст.
На її сторожі стоїть Закон. І Збройні Сили України. І весь український народ. Україна – неподільна. Кожна п’ядь української землі окроплена кров’ю мільйонів наших предків, які захищали рідний край від численних орд, загарбників, зайд, окупантів. Тому УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ – СВЯТА. І не лише для українців, а й для всієї Індо-Європи, прабатьківщиною якої є Давня Україна.
Звернення Ради Старійшин Українського козацтва
Глибокоповажаний пане!
Над нашою Батьківщиною нависла смертельна загроза: ВРУ в грудні 2011 року 246-ма голосами прийняла в першому читанні Закон України «Про ринок земель», в цьому році вона збирається прийняти його повністю, а з 1 січня 2013 року розпочати розпродувати нашу землю.
Фото: Флоріан Заплетал, зі збірки Миколи Мушинки
Якось один мій знайомий, досить відомий київський журналіст, адресував у мій бік такі слова: «ти – представник селянської нації». І в цьому, на його думку, полягали всі її – сиріч нації – біди: мовляв, література недорозвинена, еліта недовихована.
Українці як селянська нація – ця проблема час від часу потрапляє у медіапростір країни над Дніпром: зазвичай патріотично налаштовані кола на цю тезу обурюються, докидаючи кілька хрестоматійних прикладів про те, що «ми не лише галушки вміємо ліпити», а проросійські всіляко намагаються підкреслити відсталість українців на тлі відомо кого.
Жодна з таких позицій, проте, не гідна поставленого ствердження, яке й саме кульгає на всі кінцівки.
