Пошук на поличках

Хто такий Котигорошко?

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

 

 

Жив-був собі хлопчик Гонько. Це його батько так назвав. Як тільки народився хлопчик і батько побачив його сині-пресині очі, схожі на цвіт гонько – рослини, яка росте попід шлях і яку ще називають Петрів батіг, то одразу й сказав на малюка Гонько. І був Гонько зростом як отой Петрів батіг при дорозі. А йому так хотілося якнайшвидше вирости, щоб батькові та матері допомагати і людям користь приносити. Але як це зробити, він не знав.

Одного ранку мати будить Гонька, як завжди ніжно та ласкаво торкаючись його голови, щоб встав легко і з радістю. Однак Гонькові так добре під теплою ковдрою, що й очей не хочеться відкривати. Разом з тим йому приємно чути мамин голос. Він не хоче, щоб мати побула коло нього і морочить їй голову всілякими запитаннями.

– Мамо, а хто такий Котигорошко?

– Це такий казковий герой, синку, – гладить мама малому чуба.

– А який він?

– Він дуже сильний, справедливий і добрий. Як Бог!

– А чому він так зветься?

– Бо він кожного ранку просипається, піднімає сонячне колесо, ополіскує його в росі і котить по небу. Сонце дуже високо і для нас воно зовсім маленьке – як горошинка. Від того він і Котигорошко. Він котить те колесо зі сходу на захід, а на вечір засвічує зірки і укладає Сонце спати. Наступного ранку Котигорошко будить його і знову береться за свою роботу. І так кожнісінького дня – він ніколи не проспить, він завжди вчасно встає.

– А навіщо Котигорошку булава? – підсувається ближче до мами Гонько.

– А це коли темні хмари закривають Сонце, – відповідає мама, – тоді Котигорошко дістає з-за поясу ту булаву булатну і проганяє їх геть, щоб тепло і світло було людям. Ти ж чув, як гримить у небі під час дощу? Ото Котигорошко гепає своєю булавою об чорні хмари.

– А ви ж казали, мамо, що сонце дуже гаряче, як він його може котити?

– Справді, дуже гаряче. Але його це не лякає, бо він знає чарівні слова.

– Які?

– Ну по-перше, коли Котигорошко просинається він дякує Господові Богу за те, що дозволив йому пережити ніч і пробудив до нового життя. А потім, коли він береться за роботу, промовляє: «Поможи, Боже!» і Бог йому допомагає. А ще він не забуває подякувати матері Землі, дідам своїм і бабуням, які дали йому силу та розум на добро їх використовувати. Отож ні вогонь, ні жар великий його не беруть. Вставай, сину, разом із сонцем, і ти будеш, як Котигорошко, сильним та гарним – справжнім лицарем-козаком! – цілує сина мати.

Але хлопчику так добре від пестощів неньки, що він ще продовжує розпитувати:

– А чому не видко Котигорошка, а лише Сонце?

– Бо Сонце заступає його своїм світлом, – відповідає мама. – Та і не треба Котигорошку, щоб його бачили. Він гордий з того, що люди бачать його роботу. Так що і тобі час вставати, сину. В тебе теж є робота.

Гонько підхоплюється з ліжка. Він хоче бути таким, як Котигорошко – сильним і добрим. Значить треба працювати.

– А яка в мене буде сьогодні робота, – запитує він матір.

– Якщо хочеш, підемо зі мною копати грядку. Хочеш, можеш піти до татка на косовицю...

– Я сьогодні тобі допоможу, а завтра таткові, – говорить Гонько і за мить вже береться за лопату.

Хлопчик копає землю і відчуває, як він росте, як тіло його набирається силою та впевненістю. І він пишається собою – от батько здивується, коли побачить, яку грядку скопав його син Гонько!..

Сергій Піддубний

Пошук

©2019 журнал Українська Родина. Всi права застережено. Повне або часткове використання матеріалів сайту дозволено лише за умови прямого, відкритого для пошукових систем гiперпосилання на адресу матеріалу. Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламної інформації. Думка редакції може не збігатися з думкою авторів. Web - ISSN 1819-9968; print - ISSN1819-995X. Ukraine, 02140, Kyiv-140, Revytskogo 44 app. 4. Template Design © JoomShaper.

Пошук