Пошук на поличках

Хто ти є?

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

 

Одного дня старий лев вийшов на узлісся і повів чуйним носом. Завітрило чимось смачненьким: цей запах овечої вовни ні з чим не сплутаєш!

 

Обережно, скрадливо він заповз у кущі і став розглядати берег ріки. Невдовзі почулося мекання молодих овечок, які наздоганяли дорослих баранів.

 

Ну от і добре, обід нагодився саме вчасно!

 

Лев з гідністю повів гривою, примружив очі і приліг у траві. За багато літ свого левиного життя він навчився полювати дуже спокійно, без метушливості.

 

Стадо повільно наближалося саме до того місця, де причаївся старий лев. Раптом наперед вихопилося якесь незвичне звіреня: цар звірів не повірив власним очам! Це було левеня!

 

На диво, ніхто зі стада не звертав уваги на його бешкети. Вівці спокійно паслися, а левеня, зробивши кілька легких стрибків, теж взялося щипати траву!

 

Це так збентежило старого мисливця, що він навіть пропустив першу здобич.

 

Що тут, у стаді, робить левеня? Воно явно не полює!

 

Голод змусив лева згадати про свій намір. Він легко й непомітно вполював старого барана, а тоді подався назирці за стадом. Вичекав хвильку, коли левеня відстрибнуло убік, і схопив малого за загривок.

 

Побачивши лева, вівці кинулися втікати.

 

– Ме-е-! – злякано запищало левеня.

 

– Тьфу! – сердито сплюнув лев, поклавши в траву напівживе від страху левенятко. – Що це ти ганьбиш левиний рід?!

 

– Ме-е! – ще раз жалібно заскімлило левеня.

 

– Ти хто? – здивовано запитав цар звірів. – На вигляд – левеня, а мекаєш, як ягня...

 

– Бо я і є ягня... я виріс у стаді...

 

– Ти – лев, і повинен поводитися, як лев! – грізно крикнув старий. – Ану, ходи зі мною!

 

Лев повагом пішов до ріки, а мале левеня несміливо пленталося ззаду.

 

Ставши на березі, лев підштовхнув малого до води. У ній, як в дзеркалі, відбилися дві левині фізіономії...

 

– Ти схожий на барана? – знову грізно запитав старий лев.

 

– Я схожий на тебе... – здивовано відповіло левеня.

 

– Отож... – задоволено сказав лев і стріпнув головою. – Лев може все життя прожити серед баранів – і не дізнатися, ким він є насправді! Бо ніколи не приглядається до себе, а вірить лише тому, що йому кажуть барани. Тепер ти бачиш, хто ти є? – лев грізно струснув своєю шевелюрою і рикнув так, що з кущів листя посипалося. – Ну, а тепер ти! І перестань тремтіти, як овечка! Ти ж бачиш, хто ти є!

 

Левеня струснуло гривою, розглянулося: а раптом хтось з баранів побачить, що він насправді не баранчик?

 

Але, поглянувши ще раз у воду, левеня підморгнуло веселому левеняті, довкола вух якого вже почала пробиватися грива.

 

– Р-р-р! – грізно заричало звіреня до свого відображення, а тоді голосніше, голосніше!

 

– А тепер наздоганяй мене! – крикнув старий лев.

 

Цього вечора в лісі з’явився юний царевич, який був дуже щасливим від того, що нарешті перестав бути бараном у стаді...

 

А старий лев дивився на нього і говорив самому собі: «Ти диви! Навіть з лева можна зробити барана, якщо він не пізнає своєї породи...»

 

Марія Чумарна, з книжки «Боброва сімейка»

Пошук

©2019 журнал Українська Родина. Всi права застережено. Повне або часткове використання матеріалів сайту дозволено лише за умови прямого, відкритого для пошукових систем гiперпосилання на адресу матеріалу. Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламної інформації. Думка редакції може не збігатися з думкою авторів. Web - ISSN 1819-9968; print - ISSN1819-995X. Ukraine, 02140, Kyiv-140, Revytskogo 44 app. 4. Template Design © JoomShaper.

Пошук