Пошук на поличках

Матір…

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

 Шановні земляки, певне, кожен із нас з нетерпінням очікує весну. Бо й справді, вона така пречудова: Земля дарує щоразу дивовижні кольори. І наш світ від цих барв постає таким оновленим та гарним...

 Він оживає, бринить і розквітає в перших променях Сонця, у весняних світло-кольорових щедротах.

 А для нас, українців, весняні місяці – це ще й вшанування Матусі.

 І як зворушливо й величаво звучать вічно живі слова Кобзаря:

 

 У нашім раї, на землі,

 Нічого кращого немає,

 Як тая мати молодая

 З малим дитяточком своїм...

 

 Це всіх вас, вельмишановні матері, з такої ніжністю й любов’ю прославляє наш Тарас Григорович Шевченко, аби ви вкотре пройнялись величчю своєї місії.

 Моя співрозмовниця поетеса, співачка, фармацевт Ганна Півньова, теж вважає, що головна справа кожної жінки – виростити дитину. У неї найтепліші спомини про матусю, яка все своє життя присвятила, аби випестити, виховати й вивести в люди 9-ро дітей. Це їй, найдорожчій людині, Ганна Олександрівна присвячує такі рядки: «Хай мамине ім’я благословиться за добрий світ, що до людей несла».

 ...Моя мама, – згадує пані Ганнуся, – була надзвичайною людиною: дуже добра й високоосвічена. Вона виховала 9 дітей. Ми всі навчалися дуже добре, мабуть, завдяки її таланту, вмінню виховати у нас любов до праці. Я скільки себе пам’ятаю, мама завжди працювала – вдома, в полі. Мені здається, що нині, виховуючи своїх дітей, я не роблю десятої частини тієї роботи, якої вчила мене мама в селі...

 Матуся моя з відзнакою закінчила церковно-приходську школу, в гімназії – сім років навчалась. За нинішньою освітою – це десь дорівнює 12-річній освіті. У неї був дуже гарний голос. Після війни в наше село приїздив перший ректор консерваторії, – якщо не помиляюсь, добродій Філіпченко, щоб запросити маму на навчання до консерваторії. Але, мабуть, така була її доля: вона лишилася в селі...

 Мама любила всіх нас однаково, але до кожного з дітей, – четверо синів та п’ятеро доньок, – знаходила своє материнське слово. Я була найменша в родині. І мама чимось вирізняла мене з-поміж інших з самого раннього дитинства.

 В нашій родині ніколи й нікого не примушували щось робити. Мабуть, ще дитина тільки народилася: п’ята, шоста, сьома, дев’ята, а вже їй закладали вміння робити те, що в даний момент треба було робити...Ми бачили, що треба робити! Але, мабуть, цей метод виховання годиться для великої родини. Бо там, де двійко малюків, треба все ж таки трошки примушувати працювати змалечку, тому що батьки мислять: «та нехай гуляє, самі впораємось!»

 Мої батько й матуся вчили нас своїм прикладом: працювали, працювали й працювали. Ми вчилися дуже сумлінно. Мали гарну генетичну пам’ять, бо батьки були освічені. Пригадую, було навіть й таке: нас гнали від книжки:

 

«Досить вчитися, допоможіть в хаті!»

 А я буває ще й примушую своїх синів:

 «Та сядьте ж за книжку!»

 

Звісно, нині більше спокус: комп’ютери, телебачення, магнітофони. Діти хочуть гуляти, більше ніж потрібно сидять перед екраном телевізора: але в жодних фільмах не показують сам процес навчання, а тільки показують дозвілля, всілякі забави... І складається враження: що ніхто нічому не вчиться, ніхто нічого не робить, а всі тільки гуляють й чекають манни небесної: ніби все саме впаде, і все саме прийде.

А мої батьки жили й працювали в селі Мала Глуша, Волинської області Любишівського району. Село було бідне, як на ті часи – жартував мій тато: «колгосп мільйонер», бо мав борг державі – аж мільйон! Списували той мільйон, а згодом знову виростали борги перед державою.

І світло у нашому селі з’явилося десь аж в 1968 році, – я була на той час в 4 класі – це було надзвичайно велике щастя!

Бабусі завше просили: «Підкрутіть лампу, бо воно ж очі ріже!» Ось в такому селі ми виростали – все треба було робити власноруч: виростити птицю, зробити подушки, вичавити олію, а ще наткати полотна... Моя мама дуже гарно ткала. В мене є дуже багато рушників, зроблених маминими руками. До речі, я теж вмію і прясти, і трішечки ткати, бо матуся навчила...

Я була з малечку дуже самостійною, вчилася сама себе обслуговувати. Якщо мої старші сестри могли прийти і загадати:

– Мамо, назавтра треба білий комірець!

То я сідала, кроїла його сама в першому класі, зранку пришивала і йшла до школи...

І мама заохочувала до такої самостійності. Пригадую такий випадок: перед Великоднем батьки продали курей, щоб купити тканину й пошити сукеночки для 5 доньок. А я, першокласниця, щоб допомогти матусі, сумлінно все покроїла – з тієї тканини не знаю, що мама «зліпила», але не сварила, навпаки, сказала: ця дитина буде вміти й шити, й вишивати!

Тож, переконана: виховувати дітей треба працею, власним прикладом і... добротою, глибинним таким почуттям, що твоя дитина буде гідною людиною. Бо, якщо думати про дитину добре, то вона такою й сформується.

Кор.: Пані Ганнусю, в сучасній педагогіці це явище тлумачиться, як «Закон віддзеркалювання». Адже в родинному оточенні діти «вбирають» все від батька та неньки.

Г. О.: Мама була дуже вимоглива жінка і до себе, і до нас, дітей. Через те всі обов’язки у нас, в родині, були чітко розподілені. Кожен з дітей відповідав за якусь певну роботу. Мама йде на поле і була впевнена, що коли повернеться додому, то Оля наварить їсти, Ліда і Галинка – причепурять хату, а я доглядатиму за дітьми. Цей мій святий обов’язок був – я їх мала за своїх ляльок: одягала, годувала, водила гуляти.

І яка ж я була рада, коли менший брат мене називав теж: «мамою», а я ж на 10 років була старша від нього. Сподіваюсь, – дасть Бог, – він і до своїх дітей – а в нього їх аж троє, – теж відноситиметься з такою ж любов’ю.

Я водила його в ліс, розповідала про зелене довкілля, в мене з дитинства був потяг до пізнання природи, і ми разом спілкувалися з мурашками, з їжачками...

Матуся добре знала трави: їй Іван Носаль подарував власну книгу «Від рослини до людини» (був викладачем у моєї сестри у Львівському університеті). Надзвичайно цінна книга, й гадаю, що вона була єдина не те, що на село, а й на весь наш район.

І мама завжди брала тільки мене збирати трави. Пригадую, як на Миколу Весняного, на день Горпини перед святом Івана Купала мама свідомо одягалася в усе чисте, а я не розуміла: чого це вона примушує умиватися, одягатися – і ми йшли збирати лікарські трави. І про кожну рослинку вона мені розповідала... А, коли я вже навчалася в медичному інституті, то навіть професори-ботаніки дивувалися: так досконало дівчина знає про трави. Завдяки матусі мені легко було вивчати фармокологію, ботаніку, ніж тим студентам, які мешкали у місті.

Кор.: Багатодітна родина у вас була – дев’ятеро дітей – і Ваша матуся пекла власноруч хліб. Святий хліб.

Г. О.: Мама пекла хліб двічі на тиждень. Діжу вносила і пекла – це 6 буханок виходило. Цього хліба нам не вистачало, докупляли в крамниці. А хліб у мами виходив дуже смачний. Навіть якщо якісь урочистості у сусідів, то вони просили саме мою маму напекти хліба, бо знали, що він у неї завжди був пахучим. Можливо, це пов’язано з тим, з якою любов’ю будувалася піч, з якої цегли...А піч у нас була гарною. Ми, діти, любили піч, а якщо люблять, то й вона віддячує.

Кор.: Ганно Олександрівно, в Україні був такий звичай: не кожній господині довіряли пекти хліб, бо вибирали не лише охайну жінку – господиню, а щоб мала ще й добре серце.

Г. О.: Так, завжди була така традиція: жінка, яка пече хліб на урочисте свято, мала бути нерозведеною, з добрими родинними традиціями, і сама була чиста, охайна, добра й лагідна до людей ...

Бо хліб-це така святиня, яка об’єднує людей. Хліб-це, насамперед, Добро. Ми цього хліба завжди чекали. Він був духмяним на весь світ. Я й у пісні написала:

«Пахне хлібом хата на увесь світ»...

Людмила Коваль

 

Пошук

©2019 журнал Українська Родина. Всi права застережено. Повне або часткове використання матеріалів сайту дозволено лише за умови прямого, відкритого для пошукових систем гiперпосилання на адресу матеріалу. Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламної інформації. Думка редакції може не збігатися з думкою авторів. Web - ISSN 1819-9968; print - ISSN1819-995X. Ukraine, 02140, Kyiv-140, Revytskogo 44 app. 4. Template Design © JoomShaper.

Пошук