Пошук на поличках

Сімейні вечори

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Певне, принади цього вечора спонукають мене до філософських роздумів: В усі часи й віки найбільшим дивом Всесвіту була і залишається Любов, а вона така багатолика!

І у кожного своя – життя з життям єднає й висріблює вічну Гармонію буття на Землі сьогодні, завтра і завжди...

 

Окраєць хліба,

Рушники,

Ікона –

Знайомий дім

Дитинством вільно диха...

Маленька церква

І небесні дзвони:

Мій рідний край –

Моя велика втіха.

Все, як колись:

І Матері усмішка –

Від неї світло-світло

В хаті зразу стало.

Мої роки прийшли

До мене пішки,

Немовби в вирій

І не відлітали...

 

Напевне, для більшості з вас, шановні батьки, ці щойно прочитані рядки – то солодкий спомин про батьківську хату... Рідне гніздо, родинне отче обійстя – так ми всі називаємо те місце, де народилися, де промайнуло наше дитинство, де посадили з матусею першу свою квітку, де виростили з татом своє перше дерево і де зустрічали свій перший схід сонця після закінчення школи...

Батьківська хата з маминою лагідною усмішкою, з татовим мудрим словом – то є чи не наймиліший серцю куточок рідної землі, як для нас, дорослих, так і для наших дітей. Бо добрий Дух рідної оселі, тепло домашнього затишку – споконвіку були невичерпним джерелом і щасливої долі, й успішного виховання дітей.

І, мабуть, не перебільшу, якщо скажу, що кожному з нас завжди бракує слів, щоб передати оте особливе світле почуття, яке народжується в душі, коли згадуєш тепло рідного отчого дому...

Й хотілося б, щоб і для наших дітей рідна батьківська домівка була не лише дахом над їхніми голівками, а й родинним вогнищем, місцем захисту від всіляких життєвих невзгод...

З давніх-давен серед нас, українців, утвердився погляд на сім’ю як на святиню, а на виховання дітей – як на святий обов’язок батьків.

До речі, виховна місія батьків культивувалася навіть такими мудрими й повчальними словами: «Умів дитя народити, умій і навчити!»

Звичайно, давати батькам «рецепти» на всі випадки життя неможливо, та чи й доцільно це?

Адже кожен педагогічний крок і батька, й мами – то їхня, власне, творчість як вихователів. Важливо тільки, щоб кроки ті не були хибними. А уникнути цього, шановні батьки, допоможуть вам поради гостя – психолога Едуарда Помиткіна.

– Едуарде Олександровичу, чи існує якийсь універсальний рецепт, як правильно виховувати дитину, на чому акцентувати увагу?

– Дитина – це природна істота. Як маленьке зернятко потребує спочатку вологи, потім сонячного світла, і тільки вирісши за сприятливих умов, даватиме плоди, так і людина у різні вікові періоди теж має свої потреби. І ці потреби ставлять відповідні вимоги до батьків.

Наприклад, якщо брати з самого початку, ще до народження, такою потребою буде відповідний емоційний стан матері, який забезпечить майбутній дитині необхідний резерв життєвих сил для росту і розвитку. Що це означає? Ще в давнину існував обряд весільної подорожі, і зміст, який вкладався в нього, був дуже важливий: весільна подорож допомагала майбутній матері наситити свою душу новими враженнями, позитивними емоціями. І, звісно, її стан передавався й дитині. Нині цей обряд теж існує, але у спрощеній формі.

Та ось дитина народилася і цей період, аж поки їй не виповниться 3 роки, теж має дуже цікаві закономірності. Домінантною потребою тепер є засвоєння дитиною способів спілкування у родині. Це сприйняття образу матері – як вона поводиться у сім’ї, і сприйняття образу батька – як він спілкується з матір’ю. При цьому в родині може панувати атмосфера злагоди та взаєморозуміння або ворожнечі та суперництва – дитина у будь-якому сприймає цю ситуацію як єдино можливу і швидко засвоює її як ідеальну. І обов’язково спиратиметься на цей взірець, коли настане час створювати власну родину.

Якщо в родині злагода, якщо є порозуміння, юнак чи юнка шукатиме собі такого партнера, з яким також зможуть жити у злагоді. Якщо ж стосунки в родині буди напружені, вони знайдуть спосіб реалізувати той негативний, скажімо так, образ спілкування, який засвоїли в дитинстві. І підсвідомо зроблять обранцем людину, з якою у сім’ї неминуче непорозуміння та суперництво – точнісінько, як було у батьків.

– Едуарде Олександровичу, існує думка, що ось цей період, від народження до трьох рочків, – позначений найбільш інтенсивним розвитком дитини, і не лише фізично, але й розумово та духовно. Чи маєте якісь поради, як допомогти немовляті розвинутися у гармонійну особистість?

– Насамперед, батькам дуже важливо створити хоча б мінімальні умови для такого розвитку. А для цього в кімнаті дитини має бути мінімум речей, що спонукають її до пасивного споживання (скажімо, телевізор, м’які меблі), їх варто замінити предметами, що сприяють розвитку та творчості: конструктори, пластилін, олівці, фарби – усе для того, щоб малюк міг відтворювати різні естетичні моменти.

А ще батьки повинні розуміти, що розвиток має бути багатогранним. Як мінімум, існують наступні його складові: фізична, емоційно-вольова, інтелектуальна та духовна. Це, звісно, спрощена модель, але й такої достатньо, щоб зрозуміти – робота у якомусь одному напрямку буде недостатньою і навіть шкідливою для малюка.

Візьмімо, наприклад, фізичний розвиток. Діти з самісінького свого народження – дуже цупкі, мають велику фізичну силу. Однак з віком ми її поступово втрачаємо. Чому так відбувається? Бо протягом першого ж року життя, якщо дитина десь там лазить, ми обмежуємо її рухи, спиняємо той її розвиток, який повинен бути в природі. А вже трирічному малюкові доречно встановити у кімнаті маленький турнік, аби він мав куди дівати свою енергію та зростав фізично сильним.

– А як щодо емоційного розвитку дитини?

– Найперше, що для цього потрібно – спілкуватися з дитиною. Особливо важливо пояснювати їй ті виховні заходи, яких ви вживаєте. Наприклад, більшість батьків просто дають команду «Не можна!» і при цьому не пояснюють, ЧОМУ не можна. А для дитини це іноді стає своєрідною травмою психологічною, оскільки вона не згодна з рішенням батька чи матусі і не здатна сама усвідомити причини заборони. Якщо, скажімо, не можна брати якусь річ без дозволу, батьки, заборонивши її чіпати, обов’язково повинні доступними словами пояснити, чому не можна. Тоді замість сліпого підкорення дорослим у дитини буде формуватися почуття справедливості, і вона сприйматиме батьків як людей, які несуть справедливість. Це дуже важливо для її розвитку.

– Але ж часто буває, що пояснюєш, пояснюєш – а малюк знову за своє. Що робити у такому разі?

– Ви знаєте, безліч запитань ставлять батьки щодо покарання дітей. Слід запам’ятати, що фізичне покарання є крайньою мірою, на яку батьки повинні йти лише тоді, коли не допомагає ніщо інше. Бо є багато інших, менш травматичних і більш дієвих засобів. Згадаймо хоча б традиційне стояння «у кутку». При цьому у дитини немає відчуття, що саме через батьків іде покарання, воно сприймається як більш справедливе. Коли дитина стоїть у кутку, вона змушена тривалий час залишатися у замкненій площині з обмеженням руху, а відтак її розбурхані почуття та неспокійні думки потрошку врівноважуються.

– Ось уже, завдяки Вашим порадам, маємо сильну та емоційно врівноважену дитину. А як «підстьобнути» її інтелектуальний розвиток?

– Для формування інтелектуальної сфери дуже важливо підібрати той вплив, ті засоби, які матимуть сприятливі результати саме для Вашого малюка. Чимало батьків нині звертаються ось із такою проблемою: хочуть підготувати дитину до школи, а вона не здатна зосередитися на чомусь одному навіть кілька хвилин. Не може всидіти на місці, нічого не запам’ятовує, увага розпиляється – а батькам тривожно: як же воно буде у школі? Коли я почав аналізувати причини цього явища, виявилося, що саме ці неуважні діти занадто багато часу проводять за комп’ютером чи втупившись у телевізор. Замість творчості, замість активного пізнання світу вони вчилися лише пасивно сприймати розважальну інформацію...

Після кольорові картинок на комп’ютері та динамічних сюжетів на телеекрані книги й уроки здаються їм нудними та надто складними, адже тут треба мислити, працювати, засвоювати щось нове. Ця здатність просто так не дається, цьому треба навчити дитину.

– Ви хилите до того, що ті ж олівці, фарби, глина та пластилін матимуть набагато більше користі для розвитку уяви, фантазії й розуму дитячого?

– Авжеж! Варто згадати також про музичні інструменти – діти дуже радо сприймають можливість виразити свій внутрішній стан через музику. І нехай це буде не та музика, до якої ми звикли, яку ми вважаємо гарною, Але це відтворення власного емоційного стану дуже важливе для розвитку та навіть самопочуття дитини.

– Але ж є якась причина, що змушує батьків радше купувати для дитини дорогі ігрові приставки, аніж копійчану коробку пластиліну!

 – Звичайно, можна зрозуміти і тих батьків. У сучасних умовах вони часто змушені залишати дитину саму, їм бракує часу, щоб приділити їх достатньо уваги. І, звичайно, коли вони садять дитину перед телеекраном, і вона кілька годин дивиться підряд всі телепередачі – то це для них такі вимушені заходи. Але з точки зору розвитку дитини для неї набагато краще попрацювати з конструктором, набагато ліпше зайнятись якоюсь конкретною творчістю. І вже зовсім чудово, якщо робитиме вона усе це не сама, а разом із батьком чи мамою. Тож, шановні батьки, використовуйте кожну можливість, аби побути із власною дитиною, почитати з нею цікаву книжку, виліпити щось із пластиліну чи просто поговорити – кожна така хвилина сторицею окупиться, коли ваш малюк підросте.

Людмила Коваль

 

Пошук

©2019 журнал Українська Родина. Всi права застережено. Повне або часткове використання матеріалів сайту дозволено лише за умови прямого, відкритого для пошукових систем гiперпосилання на адресу матеріалу. Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламної інформації. Думка редакції може не збігатися з думкою авторів. Web - ISSN 1819-9968; print - ISSN1819-995X. Ukraine, 02140, Kyiv-140, Revytskogo 44 app. 4. Template Design © JoomShaper.

Пошук