Пошук на поличках

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка

  Цієї весни до музею Івана Гончара злетілися жайворонки (переважно 65-70-літнього віку) з різних куточків України, аби відсвяткувати півстолітній ювілей міжвузівського хору.

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка

 

Вінок – священний ритуальний предмет, який виплітають із свіжих квітів, листя, трави, хвої або із колосків, соломи, паперових чи полотняних квітів, стрічок тощо. Вінок відомий кілька тисячоліть у багатьох народів світу, як релігійний атрибут, як символ чи емблема того чи іншого ритуалу, Божества, як особлива сакральна річ. Так у Греції жрець під час богослужби на честь Геркулеса вдягав собі лавровий вінок. Такими ж вінками наділялися і всі учасники ритуалу. В Прусії під час весняних свят жрець правив службу у лавровому вінку. Римляни увіншували переможців, що відзначились на війні. Вінки одягали промовці під час виступів. Вінками нагороджували переможців Олімпійських ігор із вінка як ознаки особливої пошани, пізніше, як службової відзнаки – виникла корона.

 На нашій землі України вінок відомий з незапам’ятних часів. Найдавніші зображення Жінки-Богині вказують на головний убір з квітів чи гілля. Мокоша на вишивках зображена з цілим кущем на голові, що вказує на ритуальне використання вінка як символу Богині.

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка

 

 З давніх-давен, як тільки перше Сонце пригрівало по-весняному після морозної зими і з вершечків пагорбів сходив сніг (приблизно вкінці січня – на початку лютого), дівчата в супроводі «пані-матки» (хороводниці) виходили з вечорничних теплих хат гукати Весну. За давнім українським звичаєм, на «гуканки» бігли швидше від усіх інших дівчата-підлітки, яким вже виповнилося або виповниться цього літа шістнадцять років; кожна поспішала повідомити свою Долю і Богів про свою зрілість, про своє повноліття – готовність до парування та одруження. Тому у давніх веснянках дівчата порівнювалися із стиглим маком чи грушкою (грушею)...

На початку XIX століття в народі добре знали: якщо дівчина спізнилася на зустріч до Богині Любові – Лади, то Доля може обминути, обійти, не помітити її цього року, а її суджений може так і не зустрітися з нею. Про живучість і силу цього повір’я свідчить і давній звичай – на Великдень бити у дзвони. Дівчата, які бажали в новому році обов’язково знайти нареченого і одружитися, в різний спосіб добивалися у місцевого попа дозволу вилізти на дзвіницю і, якомога сильніше, вдарити у дзвони, сповіщаючи увесь світ, що вони готові до одруження.

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка

Наталка Поклад

Здається, цілком природно, що свою ювілейну книжку вибраних поезій, яка торік побачила світ у видавництві «Віпол», відома поетеса та громадська діячка Наталка Поклад назвала категорично-революційно – «Голос криці». Природно, бо саме такою бачить сама пані Поклад призначення поезії – за будь-яких суспільно-політичних формацій, в дні мирні і в дні ратні поезія мусить бути голосом криці, що, як дзвін вічовий, стоїть на обороні рідної землі. Цього непохитного імперативу вона дотримується і у власній творчості. Що теж природно з огляду на її не по-жіночому борцівську вдачу, постійне горіння душі і невтоленну спрагу бодай словом удосконалити, зробити добрішим, світлішим і вільнішим цей світ. Разом з тим якраз саме Наталка Поклад у своїх ліричних віршах може бути дуже, а дуже по-жіночому ніжною, трепетною, незахищеною. Саме ця контрастність чуттів, озвучених Словом, і робить її однією з найяскравіших поеток України.

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка

Весну Гнідинська школа зустріла фестивалем «Вишиванко моя, вишиванко». Першого березня навчально-виховний заклад нагадував «Країну мрій»: від великого розмаїття вишиванок було радісно і сонячно.

До свята готувалися у Гнідині заздалегідь, адже домашнє завдання отримали школярі для усієї родини. Разом із мамами учні молодших класів шили і одягали в українські народні костюми свої улюблені ляльки. Із бабусиної скрині діти діставали національні строї, які чекали свого воскресіння на шкільній сцені у день фестивалю. Відбувся справжній показ моди: школярі демонстрували давній український одяг з Гнідина, а також, з ...Житомирщини, Вінничини, Одещини, Полтавщини, Черкащини, бо і там живуть їхні родичі. Навіть директор школи Ніна Григорівна Кудько, автор сценарію і ведуча свята, представила весільний костюм своєї матері, який був традиційним понад півстоліття тому саме у Гнідині. Бо ж вишиванка є не просто красивим одягом, який носили наші пращури з давніх-давен, але й оберегом.

Пошук

©2019 журнал Українська Родина. Всi права застережено. Повне або часткове використання матеріалів сайту дозволено лише за умови прямого, відкритого для пошукових систем гiперпосилання на адресу матеріалу. Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламної інформації. Думка редакції може не збігатися з думкою авторів. Web - ISSN 1819-9968; print - ISSN1819-995X. Ukraine, 02140, Kyiv-140, Revytskogo 44 app. 4. Template Design © JoomShaper.

Пошук