Пошук на поличках

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка

(частина 2)

5. СЕКРЕТИ МАЙСТЕРНОСТІ

Яка там майстерність.

Хоч як натхненно та темпераментно співали хлопці, хоч із якою любов’ю стрічали й проводжали нас свої люди, та шила в мішку не втаїш — кожен наш студійний (тобто дуже старанний) запис невблаганно показує вкрай низьку співочу і взагалі естетичну культуру „Чумаків“. Перш за все б’є по вухах звичайний інтонаційний фальш, який тут таки процвітає фальшем гармонійним — особливо це тяжко, коли трапляється якийсь архаїчний лад („Гомін, гомін по діброві“, „А вже років двісті“, „Гей гук мати, гук“, „Ой під лісом та під Лебедином“), тим більш коли та архаїка заяложена або просто спотворена в нотних виданнях та в „канонізованих“ записах державних хорів („Ой наступала та чорна хмара“, „Ой у лузі та ще й при березі“). Чиста інтонація дається тільки вишколом з дитинства — але такий вишкіл у селі давно припинився, а в місті його ще давніше монополізували академічні музичні школи, де немає й духу вкраїнського; і наслідок такий, що всі наші серйозні (професійні тобто) музиканти чудово володіють європейською музичною мовою і славлять Україну, виспівуючи на європейських сценах хоч Верді, хоч Баха, а хоч і Мусоргського, а приїхавши додому, застосовують часом своє бельканто і до українських народних пісень — що з тих покручів виходить, нехай судить кожен собі сам, бо в цій справі ні авторитетів, ні навіть взірців сьогодні немає. Не оглядатись же щоразу на Оксану Петрусенко (хоча й досі геніальний репертуар Марусі Чурай жодна співачка не передала так щиро й правдиво, як це зробила залякана, зацькована Оксана всупереч усім інтригам і нещасній долі — ото й був останній подих справді українського вокального мистецтва).

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка

(частина 1)

Чумаки не мають нічого спільного з бурхливим сьогоденням.
Чумаки — це наше славне минуле. І, можливо, майбутнє.
В. Триліс

ЗАСПІВ
Десь на Херсонщині чи Одещині, а може й далі на схід Сонця — не розберу здалеку — є ще великий незайманий степ, забутий або не помічений нашими ретельними господарниками. І немає там ні атомних електростанцій, ні залізниць, ні навіть найкращих в СНД камазів та мазів, а є жайворонки, дикі кози та неозора предвічна ніколи ніким не кошена тирса.

Посеред того безмежжя горить спокійний ощадливий вогонь, а круг нього сидять усі мої прапрадіди — молоді, дужі, очищені вітром, сонцем і часом від усякої скверни, мудрі й нелукаві, суворі й доброзичливі чумаки. Воли їхні сиві розбрелися по зеленому довкіллю, вози стоять осторонь, куліш вариться потихеньку, ніхто нікуди не спішить: попереду вічність.

І вони ведуть неспішну бесіду, все про все згадують, усьому віддають шану і щире зітхання. А часом ще й заспівають — Боже милий, що то за пісня! То сама душа їхня випростується з клопотів земних, розправляє крила та й летить над степом, то радіє світу-сонцю, то квилить журливо, то сміється як дитина.

Іду до того вогнища, як зачарований. Ближче й ближче, а все далеко. Пісню чую, а розмова така тиха та спокійна — треба йти ближче. Все життя йду. Так хочеться посидіти в їхньому колі, послухати ту мову. Ще не час. Ніхто не підніметься мені назустріч, не покаже дороги, не дасть місця коло вогню.

Ще не час.

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка

Василь Кобилюх

Нещодавно у Києві відбулася презентація книги Василя Кобилюха «Праукраїна і санскрит». На зустріч з автором, медиком, мовознавцем-санскритологом, дослідником до Спілки письменників України прибули люди, які прагнуть знати правду про багату прадавню історію України, а також про найдавнішу, упорядковану, священну прамову українців – санскрит.

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка

Друга основа, інформаційна: Звичай

 Продовження.  Початок у «Дім і сім’я» № 8-2011 р.

 Звичай – просте Українське слово, занедбане й зневажене так само, як і все те, що воно означає. А означає воно не мало й не багато, а всю ту грандіозну сферу, яку людство колись назвало культурою. Я був навіть поставив між ними знак рівності, але подумав і зрозумів, що «культура» – поняття настільки спотворене, що рідко хто його й поважає. Я вже згадував одного героя нашого часу, що хапався за кобуру пістолета, зачувши слово «культура». Коли сьогодні придивишся, наприклад, чим опікується наше міністерство культури та численні його заклади й установи, рука й справді тягнеться – як не до кобури, то хоча б до віника.

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка

 (Хатня лiтописна родинна Книга творення життєвого простору Українця-Русича)

 Народ, який загубив своє власне «Я», перестає бути народом. Якщо ми самі не знаємо своєї мови, традицiй, iсторiї, мiтологiї, звичаїв, то що можуть сказати про нас iншi народи свiту? Наклавши на себе маску чужого «поганства», ми втратили почуття величi Всесвiту, святостi життя, людської гiдностi i не маємо навiть мiсця на рiднiй землi. Кожний народ виводить своє буття зi своєї духовної фiлософiї та культури i свiй свiтогляд, свiй спосiб життя шанує, як своє власне корiння, як корiння своєї духовностi.

Сторінка 1 із 3

Пошук

©2019 журнал Українська Родина. Всi права застережено. Повне або часткове використання матеріалів сайту дозволено лише за умови прямого, відкритого для пошукових систем гiперпосилання на адресу матеріалу. Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламної інформації. Думка редакції може не збігатися з думкою авторів. Web - ISSN 1819-9968; print - ISSN1819-995X. Ukraine, 02140, Kyiv-140, Revytskogo 44 app. 4. Template Design © JoomShaper.

Пошук