Було в чоловіка три сини: два розумних, а третій, Іван, дурний. Батько їх поділив хазяйством та й умер.
Пішли всі брати щастя шукати. Тільки розумні своє хазяйство покидали дома, а в Івана з хазяйства була одна ступа, так він і ту з собою взяв.
Ідуть вони та й ідуть, і вже стало смеркать. Дійшли до лісу та й кажуть:
— Давайте виліземо на дуба та переночуємо, а то щоб розбійники не напали.
Одного разу зібрались всі звірі докупи і почали радиться між собою, кого наставить царем, щоб був порядок і щоб був у них правдивий суддя, котрого всі щоб боялись і слухались. На цей раз діла довести до кінця не довелось, бо не всі були в зборі, самих великих і сильних звірів не було на сходці. Тут вони порішили загадать всім звірям, щоб зібрались всі докупи з малого до великого і обсудили діло як слід.
Унадивсь колись давним-давно один страшний змій десь у якусь слободу людей їсти та й виїв чисто всіх, зостався один тільки дід.
— Ну,— каже змій,— завтра тобою поснідаю.
А через ту слободу ішов один бідний хлопець та й зайшов до того діда, проситься ночувати.
— А хіба тобі жити надокучило? — питає його дід.
— Як? — каже бідний хлопець.
Стояла в полі билинка, на ту билинку сів горобець-молодець.
— Билинко, билинко, поколиш горобця-молодця.
— Не хочу!
— То я піду до кіз, нехай тебе з'їдять. Кози, кози, ходіте билинку гризти, билинка не хоче горобця-молодця колихати.
Був собі на світі бідний селянин і мав він двох синів. Один парубок як парубок, а другий зроду на ноги слабий, ходити не може.
Якось у жнива пішли всі в поле, зостався слабий сам у хаті. Коли це приходить старець із білою бородою і просить чогось напитися.
— Рад би, дідуню, дати вам пити,— каже хлопець,— та не можу встати.
— Іди й принеси! — каже дід.
