Все життя на долоні твоїй

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Шановний читачу, Перед Вами збірочка поезій, автора якої вже немає серед нас, живих. Хоч добра слава про нього, відомого травозная, лікаря-фітотерапевта Толкача Володимира Георгійовича, завжди житиме серед нас, хто завдяки йому живий і здоровий нині, наших рідних, його учнів. Не довелось йому гортати сторінки власного поетичного доробку. Не встиг. Хоч дуже хотів цього, і нездійсненна мрія за життя стала його заповітом для живих. Справді-таки, шляхи Господні нікому невідомі.

Трапляється, за короткий час, навіть якусь мить, у долі людській відбуваються такі кардинальні зміни, що, здається, розкажи хтось – не повіриш. Так сталося і в житті випускника факультету журналістики університету ім. Т. Шевченка В.Г. Толкача. Володимир Георгійович успішно торує свою дорогу в обраній професії (працює в рідному місті Яготині в районній газеті), і раптом у 1986 році - інсульт. Прогнози одного з місцевих лікарів не те що невтішні, – щонайгірші: жити залишилося не більше тижня. Дивом поборовши критичний стан, 37-річний чоловік вступив у двобій з хворобою - самотужки лікується, взявши за основу трави. А поставивши себе на ноги, почав ділитися своїми знаннями з іншими хворими, лікуючи їх. Закінчив Харківську ЄШКО з нетрадиційної медицини. Володимир Георгійович Толкач народився 15 січня 1949 року в сім'ї студентів: державного педагогічного інституту та медичного інституту – Віри Петрівни та Георгія Михайловича Толкачів.

Фото з батьками (Володимиру 3 місяці)

А щоб батьки змогли довчитися, немовля привезли в Лісняки (майбутня назва – Яготин) до «бабки» Параски Яківни та «дєдки» (так лагідно в сім'ї називали старших) Петра Никоновича. А згодом, отримавши дипломи, повернулися й батьки додому, аби Яготин збагатився вчителем історії та лікарем-хірургом, а синок зростав біля батьків. Хлопчик був дуже допитливим і розумним. Рано навчився читати, рахувати. 1956-1966 - роки навчання в Яготинській заводській школі (нині школа №2). Ще в дитинстві бабуся пророкувала внукові таке майбутнє, яке тоді й зрозуміти було важко: «Жорж (батько Георгій Михайлович) лікує «кров'ю» – хірург; а ти лікуватимеш без крові і будеш дуже відомим». Володі бабусині слова видавалися жартом – хто б міг подумати, що бабуся бачить свого внука знаним фітотерапевтом, сама того не відаючи. Ключову роль у формуванні особистості відіграли книги.

Майбутнє подружжя у лісі

Познайомившись із майбутньою дружиною Ніною, вони разом подорожували в пошуках книг. Об'їздили Київську, Полтавську, Чернігівську, Черкаську області, де в сільських магазинах покривалися курявою цінні видання, які давно хотіли прочитати. Створення сім'ї розпочалося з власної бібліотеки, і протягом усього життя дружбою з книгою дорожили. Володимир Толкач досконало знав німецьку мову, опанував польську, болгарську, італійську, до речі, мрії всього життя побувати в Італії так і не судилося збутися. І сьогодні сімейна бібліотека налічує понад 5 тисяч книг. Медична книгозбірня була своєрідним джерелом для створення авторських рецептів (приготування і підбирання трав) з багатьох діагнозів. Ось так, подовжуючи людям життя; даруючи надію тим, хто вже зневірився, не поривав цілитель і з літературою, з поезією, яка захопила його ще в школі.

Володимир Георгійович Толкач

Поетичні образи, які просилися до віршів, заставали Володимира Георгійовича зненацька, наче підстерігали, коли він займався чи то збиранням трав, чи то рецептурою, чи якимись домашніми справами. Видати свої твори йому довго не вдавалося, тому, як він сам казав, все життя писав «у стіл». Поетичні образи, які просилися до віршів, заставали Володимира Георгійовича зненацька, наче підстерігали, коли він займався чи то збиранням трав, чи то рецептурою, чи якимись домашніми справами. І ось у вересні 2016-ого Володимир Георгійович, залучивши дружину Ніну Павлівну, дістав із шафи стола складовані роками свої «духовні скарби», почав упорядковувати їх. Він не знав (а може, навпаки, бачив «все життя на долоні», як написав у одному зі своїх віршів, тому й поспішав), що його годинник життя скоро зупиниться.

«Випадає перо із руки,
Думка рветься, як бабине літо.
Захотів подивитись на світ,
Тільки ніколи, Боже, дивитись».

24 грудня цього ж року квітка його життя відцвіла – він покинув цей світ. На перший погляд збірочка, так би мовити, камерного характеру – призначена для вузького кола читачів. Бо багато хто із родичів, близьких чи знайомих людей автора можуть тут знайти присвяту чи привітання, адресоване саме їм. Однак це не зовсім так: читаючи, перечитуючи її, важко не помітити, що громадянська лірика автора переплітається з філософською, а та вливається в безберегу річку інтимної. Народжена шляхетним серцем поезія бринить вишневою (образ вишні домінує) мелодією поміж клавішами листя (осінні фарби переважають). Таке серце здатне відчувати переживання кожної людини і перейматися суспільними метаморфозами. Наприклад, поет не приховує свого болю, турбуючись про долю Супою, поблизу якого понад 40 років зустрічав світанки: «Це озеро вбивають стільки літ!». Не мовчить поет, бачачи безгосподарність людську, неощадливість у ставленні до матері-природи, до свого оточення:

Куди не підеш - всюди бруд,
Куди не ступиш - всюди сміття.
І це - Людина, Боже мій,

А що ж тоді вже значить - людство? По-чоловічи стримано; але так виразно передає автор непогамовну тугу за швидкоплинним часом, у якому, за його ж висловлюванням, з літами світ меншає до картини:

Як швидко все в житті минає,
Вже вечір в очі заглядає.

Або ще:

Кружляє час, кружляє час, як молох,
Все менше весен в нашому житті.

Автор збірки у своєму житті не розминувся з ницістю, заздрістю і живучістю твердження про те, що на своїй землі немає пророків (а це гальмує будь-який прогрес): Біда у тому, що живих Ми любим менше, аніж мертвих.

І доки буде так, то ми
Все будем креслити і креслить.

Вражають рядки про безсмертність людської душі:

Душа нетлінна, що їй сльози?
Душа нетлінна, що їй крик?
Її ударити не зможе
Ні куля чорна, ні язик.

Заходить поет і на поле рідної мови, турбуючись про його сьогодення та будущину:

Що клітка нам, коли в нас слово,
Коли в нас музика в душі?
Ламайте, бийте,
Воля - в мові,
У жесті пальчика оцім.

З часто некласичної форми поезій автора струменить любов до рідного краю, міста:

«Невелике для світу містечко
І єдине для серця мого».

Іноді тема суспільства і людини в ньому -байдужо-інертної чи, навпаки, борця - звучить, як вирок, як присуд:

Нас підняти з колін неможливо,
Бо коліна у нас в голові.

Чи ось іще:

Дочекалися снігу і що ж?
Дочекаємось, може, і волі.
Тільки воля - не сніг, не вода,
А за неї поляжуть мільйони.

Поет-патріот серцем переживає Майдани, оспівує Революцію Гідності, вболіває і пишається тими, кого війна покликала захищати східні кордони України:

Йде війна. Гинуть кращі.
І черв'як у Кремлі догнива.
Він прийшов непомітно, як сміття,
Приніс горе і зникне, як мла.

А ось спостереження автора, вкладені у віршовані рядки, які, зважаючи на їхню влучність і кількість, можуть претендувати на окреме видання під назвою: «Афоризми Володимира Толкача»: «Любов не визнає замін, // Фальшивий звук поезію вбиває»,// «Ніщо так не спустошує душі, // Як день, прожитий без кохання», «Російську мову так ми захищали,// Що відкусили власний же язик», «У серця голосу немає, // Тому так часто в серце і стріляють», «Коли негідник молиться, // Страждає той, хто вірить», «Навіки – менше від сніжинки», «За «безплатно» не заплатиш ніколи», «Що відклали ми назавтра, // Те відклали назавжди», «Зумій прожити на землі, // Не животіючи - живим!». Отож читаймо, думаймо і відчуваймо вистраждане життям, виплекане серцем мудре слово поета-громадянина, звернене до сучасників і нащадків. А наостанок варто додати, що таку можливість подарувала землякам дружина автора Ніна Павлівна Толкач, яка виконала останню волю свого сильного волею, не позбавленого Божої іскри і підтримки чоловіка, видавши першу (є надія - не останню) збірку його лірики.

Валентина Іващенко,
газета «Яготинські вісті»

 

©2020 журнал Українська Родина. Всi права застережено. Повне або часткове використання матеріалів сайту дозволено лише за умови прямого, відкритого для пошукових систем гiперпосилання на адресу матеріалу. Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламної інформації. Думка редакції може не збігатися з думкою авторів. Web - ISSN 1819-9968; print - ISSN1819-995X. Ukraine, 02140, Kyiv-140, Revytskogo 44 app. 4. Template Design © JoomShaper.

Пошук