Останні новини

Хто ти є?

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

 

Одного дня старий лев вийшов на узлісся і повів чуйним носом. Завітрило чимось смачненьким: цей запах овечої вовни ні з чим не сплутаєш!

 

Обережно, скрадливо він заповз у кущі і став розглядати берег ріки. Невдовзі почулося мекання молодих овечок, які наздоганяли дорослих баранів.

 

Ну от і добре, обід нагодився саме вчасно!

 

Лев з гідністю повів гривою, примружив очі і приліг у траві. За багато літ свого левиного життя він навчився полювати дуже спокійно, без метушливості.

 

Стадо повільно наближалося саме до того місця, де причаївся старий лев. Раптом наперед вихопилося якесь незвичне звіреня: цар звірів не повірив власним очам! Це було левеня!

 

На диво, ніхто зі стада не звертав уваги на його бешкети. Вівці спокійно паслися, а левеня, зробивши кілька легких стрибків, теж взялося щипати траву!

 

Це так збентежило старого мисливця, що він навіть пропустив першу здобич.

 

Що тут, у стаді, робить левеня? Воно явно не полює!

 

Голод змусив лева згадати про свій намір. Він легко й непомітно вполював старого барана, а тоді подався назирці за стадом. Вичекав хвильку, коли левеня відстрибнуло убік, і схопив малого за загривок.

 

Побачивши лева, вівці кинулися втікати.

 

– Ме-е-! – злякано запищало левеня.

 

– Тьфу! – сердито сплюнув лев, поклавши в траву напівживе від страху левенятко. – Що це ти ганьбиш левиний рід?!

 

– Ме-е! – ще раз жалібно заскімлило левеня.

 

– Ти хто? – здивовано запитав цар звірів. – На вигляд – левеня, а мекаєш, як ягня...

 

– Бо я і є ягня... я виріс у стаді...

 

– Ти – лев, і повинен поводитися, як лев! – грізно крикнув старий. – Ану, ходи зі мною!

 

Лев повагом пішов до ріки, а мале левеня несміливо пленталося ззаду.

 

Ставши на березі, лев підштовхнув малого до води. У ній, як в дзеркалі, відбилися дві левині фізіономії...

 

– Ти схожий на барана? – знову грізно запитав старий лев.

 

– Я схожий на тебе... – здивовано відповіло левеня.

 

– Отож... – задоволено сказав лев і стріпнув головою. – Лев може все життя прожити серед баранів – і не дізнатися, ким він є насправді! Бо ніколи не приглядається до себе, а вірить лише тому, що йому кажуть барани. Тепер ти бачиш, хто ти є? – лев грізно струснув своєю шевелюрою і рикнув так, що з кущів листя посипалося. – Ну, а тепер ти! І перестань тремтіти, як овечка! Ти ж бачиш, хто ти є!

 

Левеня струснуло гривою, розглянулося: а раптом хтось з баранів побачить, що він насправді не баранчик?

 

Але, поглянувши ще раз у воду, левеня підморгнуло веселому левеняті, довкола вух якого вже почала пробиватися грива.

 

– Р-р-р! – грізно заричало звіреня до свого відображення, а тоді голосніше, голосніше!

 

– А тепер наздоганяй мене! – крикнув старий лев.

 

Цього вечора в лісі з’явився юний царевич, який був дуже щасливим від того, що нарешті перестав бути бараном у стаді...

 

А старий лев дивився на нього і говорив самому собі: «Ти диви! Навіть з лева можна зробити барана, якщо він не пізнає своєї породи...»

 

Марія Чумарна, з книжки «Боброва сімейка»

 

Нові статті

10 листопада 2020
21 січня 2019
21 січня 2019
21 січня 2019
21 січня 2019

Пошук

Пошук