Він день і ніч сумління будить,
Ласкаво входить в кожен дім,
Як поважають його люди,
Я також вам переповім.
Який він Геній всенародний
Любив людей, за правду йшов,
В часи неволі, в дні безводні
Звільняв народ свій від оков.
Бувало плутали дорогу:
Не так робив, не так писав,
А люд ішов йому в підмогу,
Ніхто неправди не казав.
За це неправедно карали,
Бував у тюрмах кам’яних,
Зі свого краю проганяли,
Щоб не писав бува про них.
Поїду в Канів і побачу
Його могилу на горі.
Легенько може я й заплачу,
Й постою, схиляна в журбі.
Побачу корінь той глибокий,
Що вріс у течію людську,
Щоб кожен мав думки високі,
Привіз зацвілого бузку.
Поклав під ноги до Тараса
І вклонився до землі
За всю любов і шану нашу,
За всіх, що в місті і селі.
Спасибі людству за повагу,
Бо є ще й недруги важкі,
Несіть, несіть свою наснагу
У наші роки нелегкі.
Нехай слова його читають,
Скарби нетлінні золоті,
Кайдани послуху зривають
І славлять Бога у житті.
Живий, живий Тарас Шевченко,
Він вічно житиме в серцях.
Уклін тобі, Кобзарю любий,
Хай лине слава у віках.
Ганна Печериця