журнал "Українська Родина"

Switch to desktop Register Login

Людина з портрету

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Шевченко. Ні, краще так – Тарас Григорович Шевченко.
Людина з портрету. А портрет обов’язково повинен висіти в куточку української культури або класі української літератури, прибраний рушниками, та навіювати академічний спокій та повагу.
Якщо спитати кого-небудь на вулиці про Шевченка – ким він був, чим він жив, чим страждав і про що думав, то набір відповідей має вийти приблизно таким: це видатний український поет, кобзар, він душею вболівав за долю української культури та українського народу (обов’язково простого та трудящого), він поклав життя та зазнав страшних гонінь за свої переконання та ідеали…

І подумав я про це, і стало мені сумно…
Сумно через те, що, здобувши незалежність, намагаючись стати європейською нацією, ми так і не можемо сприймати власних героїв не ідеальними персонажами, що не мали недоліків, обов’язково просували Велику Українську Ідею, та, так само обов’язково, зазнавали тиску на себе з боку ворогів.
І хоча майже так все і було, але…
Але навіть така непохитна постать, як Шевченко, був ще і людиною. Людиною зі своїми переживаннями, своїми думками та сподіваннями, не завжди хрестоматійно-чистими і навіть не завжди про простий український люд.
Наприклад, образ кобзаря.
Цікавим може стати той факт, що цей самий образ створив сам поет. Вже під час свого останнього перебування в Петербурзі, вже тоді, коли повернувся і з армійської служби, коли залишилися позаду азійські поневіряння…
Створив навмисно. Чи тому, що книжки повинні не лише видаватися, але й продаватися? Чи тому, що в Петербурзі того часу подібний образ мав своїх прихильників? Важко сказати, чому петербурзький франт, модна людина, що зналася з елітою тогочасного вищого світу, не цуралася різноманітних культурних заходів у світі, фотографувалася в одязі простого кобзаря. Одязі, в якому і в’ївся в нашу свідомість. Проте мало хто помічає, як на цих самих фото з-під простого кожуха випадково виступає досить недешевий, зовсім не кобзарський черевик…
Це не погано. Це ранній український ПІАР. Ранній, але дуже вдалий.
А перед цим у Шевченка також були цікаві, маловідомі моменти біографії. Про те, що він провів досить тривалий термін у Середній Азії відомо всім. Більшість відповість навіть повніше – розкаже, що він служив там в армії, що зазнав насильства з боку влади, яка забороняла йому писати та малювати. А хто знає про те, що Тарас Шевченко зміг обійти заборони. В один чудовий момент (десь року 1948), вирішили провести Аральську географічну експедицію – дослідити про всяк випадок край. А коли край досліджують, то його не просто описують, а намагаються якомога точніше передати для нащадків – карту намалювати, замальовки зробити. Хто буде художником? І з’явився тут солдат Шевченко. І взяли його з собою, а на заборони очі заплющили – цар далеко, не побачить.
Так – тяжко в такій експедиції, але якщо порівняти ті плюси, що їх отримав Шевченко, то терези схиляться на бік останнього. По-перше, Шевченко обійшов найжорстокішу для себе заборону – тепер він вільно пише та малює. У цей час ним зроблено велику кількість чудових пейзажів. Збереглася майже сотня робіт. Саме на цей період припадає основна частина його писемної творчості в засланні. По-друге, йому вдалося зняти з себе солдатське вбрання, яке він так палко ненавидів. Натомість всі півтора року він носить парусинову сорочку і шаровари, а взимку чорний сюртук і драпове пальто.
І все було б добре – і експедиція закінчилася вдало, і керівник цієї експедиції став у винагороду дійсним членом Російського імператорського географічного товариства, і навіть Шевченка запропонували зробити унтер-офіцером. Але…
Знову ці «але», що переслідували Шевченка все його життя. Цього разу просто заборонили поліпшити становище українського поета. А тих, хто таке пропонував жорстоко покарали.
Не дуже весело, чи не так?
Про що мріяв Шевченко? Про вільну та незалежну Україну? Про багатий та щасливий український народ?
Мабуть, так. А хто зі нормальних українців не хоче цього?
Але сказати, що це була найбільша його мрія, – теж невеличке перебільшення. Важко сказати, які мрії приходили до його голови протягом життя, але найбільшою мрією на схилі літ став… власний будинок із садибою. Він його навіть спланував. Навіть почав будувати, але… Брак коштів, і помер великий поет в чужому домі.
Стоп. Я ж збирався підняти якісь невідомі, майже темні, сторони життя поета. Невже їх у нього немає? Щось мені підказує, що вони є в кожного. Навіть у Шевченка. Але інше питання – чи потрібно в них копирсатися. Чи є заслуга настільки видатного сина України достатньою, щоб він навіки відвоював собі право залишитися таким, яким він був – з тими недоліками, якими наділила його природа? Звичайно, можна намагатися відхилити завісу його внутрішнього світу, але…
Важко говорити про переживання іншої людини. Тим паче людини, що жила досить давно. Тим паче людини геніальної, бо думки та внутрішній стан геніальної людини взагалі важко описати комусь іншому.
Важко сказати, що означає бути геніальним – сприймати все інакше, трішечки ближче до свого серця, дозволяти залишати в своїй душі глибокі басамани, а потім розповідати про власні трагедії цілому світові. Кричати всім і кожному про своє світосприйняття, і страждати від сірості та жорстокості.
Можливо, так, можливо, інакше.
Можливо, молодий кріпак, що непогано малює, не боявся поїхати до невідомого міста, зіткнутися з невідомим світом… Можливо, він не боявся навіть тих людей, що забирали його до себе… Можливо, всі неприємності, що траплялися на важкому та тернистому життєвому шляху, сприймалися генієм якось не так, під якимось дивним кутом…
Ніколи ми про це не дізнаємося достеменно. Лише те, що можуть розповісти про нього інші. Лише те, що залишив він нам у спадщину. От тільки інші сприймали ситуацію занадто суб’єктивно. А з творів кожен дістає те, що хоче там знайти…
І, можливо, саме в цьому найбільша заслуга всього його творчого життя. Заслуга, яку ми намагаємося применшити, даючи стандартні епітети та загальнонаціонально визнані оцінки. Читаємо один твір, але кожен знаходить ті моменти, що йому найближчі, ті переживання, які він поділяє з великим поетом.
І через це кожен стає і добріший, і розумніший.
Можливо, треба за це сказати Шевченкові спасибі?

Останнє редагування
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі