журнал "Українська Родина"

Switch to desktop Register Login

Це - моя територія!

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Коли нарешті закінчується важкий робочий день, хочеться тільки одного - тиші й спокою. Але, на жаль, це вже майже розкіш - мати свою територію комфорту, де ніхто б не смикав, не ставив набридливих запитань і не розповідав несмішні анекдоти. Зона комфорту - це не тільки власний куточок в оселі, а ще й можливість побути наодинці з собою, хай навіть в хаті повно людей. 
Потреба в особистому просторі універсальна, як потреба в коханні й спілкуванні - вона є у кожного. Якщо людина постійно «на виду», весь час змушена спілкуватися з оточуючими, її особистими речами без обмежень користуються інші, це може призвести до небажаних наслідків, навіть неврозу.

Психологи відрізняють чотири зони комфорту: публічну, соціальну, персональну й інтимну. Публічна - від 4-х до 7-ми метрів - цю зону людина може навіть не сприймати як таку, що має до неї якесь відношення. Соціальна - від 1,5 до 4-х метрів - зона для контактів зі сторонніми, чужими людьми. Персональна зона - зона особистої бесіди, яка має радіус від 0,5 до 1,5 метрів. Інтимна зона не перевищує 40-50 см, це відстань витягнутої руки. Сюди допускаються тільки найближчі люди, а вторгнення «чужаків» сприймається вороже, може викликати тривогу і дискомфорт.
Протягом дня наш особистий простір дуже страждає. Громадський транспорт, черга до каси в супермаркеті - цього вже достатньо, щоб відчути на собі, що воно таке - вичавлений лимон. А ще ж є специфіка роботи, вимушене спілкування з «небажаними» людьми, навіть підвищена увага з боку рідних і близьких. Для того, щоб жити в гармонії і спокої, треба враховувати і поважати особистий простір - свій і інших. До речі, темперамент, характер і навіть особливості етнічно-культурного середовища визначають зону комфорту для тієї чи іншої людини. Європейцю не завжди буде зрозуміла широта душі людини зі сходу (яку він може сприйняти як нав'язливість), а інтроверт може з насторогою поставитися до поведінки екстраверта.
У особистого простору є не тільки дистанційний вимір, а й інші, не менш важливі:
Особистий предметний простір -
це речі, до яких людина має ексклюзивний доступ. І справа тут не у праві власності: робочий стіл і комп'ютер в офісі належать не вам, але якщо колега без дозволу ними скористаєтеся, вам це навряд чи сподобається. Ваш чоловік може сердитися через те, що ви навели лад в його колекції компакт-дисків, мамі не подобається, якщо хтось без дозволу візьме її чашку, а дитина як зіницю ока береже потрібні лише їй вирізки зі старого журналу. Бо це речі, до яких для інших доступу немає.
Особистий інформаційний простір - це, передусім, право на тайну. Щоденник, особисте листування, смс-повідомлення тощо.
Особистий емоційний простір - це почуття і емоції, які ми хочемо переживати на власний розсуд. «Не переймайся через такі дрібниці», - переконує «турботливий» співрозмовник. І це, звісно, дратує і ображає: те, що для нього - дрібниці, змушує мене плакати. І я хочу плакати, а не посміхатися!
Особистий житловий простір - хай це буде не окрема кімната, а улюблене «просиджене» місце на дивані у вітальні чи власне місце за кухонним столом, але вони мають бути! І якщо дитина-підліток вивішує на дверях власної кімнати аркуш паперу з написом «Не турбувати!», не дивуйтеся, не ображайтеся і не турбуйте. У цьому віці потреба в особистій дистанції загострюється і право дитини побути на самоті треба поважати.
Особистий час - час, коли ви не тільки вільні від роботи, а й від усього, що заважає вам повністю розслабитися. Ви можете читати, дивитися телевізор, переглядати старі фотоальбоми чи перетрушувати речі з дальніх антресолей, або ж просто лежати на канапі й дивитися в стелю - байдуже, аби вам це подобалось і ніхто вас не турбував. А якщо ви навіть відпустку розписуєте по хвилинах і підлаштовуєте свій вільний час під когось, а потім почуваєтеся як загнаний звір, не дивуйтеся цьому - ви самі собі перекрили кисень і обмежили свій життєвий простір.
На жаль, універсального рецепта по досягненню гармонії з оточуючим світом не існує. Але якщо вас охопило почуття «не хочу нікого бачити і нічого чути», не картайте себе за це, не намагайтеся перебороти такий стан, не примушуйте себе бути в гарному настрої. Скажіть своїм домашнім: «Мені потрібно півгодини, щоб відпочити. Прошу мене не турбувати». І можете навіть не пояснювати причин, адже кожна людина має право на особистий час і особистий простір. І це право треба поважати.

Останнє редагування
Детальніше в цій категорії: « Про мрії і відкладене життя
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі