журнал "Українська Родина"

Switch to desktop Register Login

Про мрії і відкладене життя

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Життя минає, як сон. Бачу людей, заклопотаних сьогоденними проблемами. Колись вони були маленькими і мали свої дитячі мрії. Потім дорослішали і мріяли про інше. Підступно підкралася старість, і солодкі бажання, які колись дійсно могли стати реальністю, перетворилися
на гіркий докір самому собі і всьому світові: «От якби…».

Чому ж не здійснюються мрії?
З подивом і співчуттям дивлюсь на знайомого "бізнесмена". Авантюрна вдача, ризик і просто везіння у непевні часи - і має невеличке власне виробництво й амбітні плани на майбутнє, серед яких дитяча мрія про камін… Вкладання виручених грошей в повітряні замки, метушня між країнами, невлаштований побут, нескінченні господарські проблеми. Вже втрачені сім'я і здоров'я, замки і камін ще далі, ніж на початку шляху, а життя і досі відкладається на потім... В цій ситуації людина сама собі господар і, коли (і якщо) це усвідомить, може спуститися з небес на землю.

А на землі теж нелегко. Маленькі діти, старенькі батьки, хвороби, навчання, ремонти - завжди знайдеться те, що зациклює на почутті обов'язку і спонукає відмовитись від власних бажань, проживаючи життя близьких. Людина боїться мати вигляд егоїста в очах інших, якщо зробить щось для себе (будемо чесними, цим нерідко користуються оточуючі, вважаючи, що так і треба).  І втрачається інтерес до життя, опускаються руки. Дехто вже здався без боротьби і настільки змирився зі своєю долею, що його прагнення обмежуються вмістом тарілки з їжею. І це дуже прикро, бо навіть "риба шукає, де глибше", а згідно з другою частиною приказки, людина повинна шукати, де ліпше…
Якщо когось влаштовує таке життя - немає проблем. А тим, хто має навіть маленьку мрію, потрібне велике бажання зробити її реальністю.

Іноді, всупереч логіці, якась зовнішня сила життєвими обставинами або діями ближніх хоче зрушити нас з місця, спонукає озирнутися навкруги і почати щось робити задля змін в своєму житті. І, мабуть, не пощастило тому, хто не відчуває тієї сили і пливе за течією.
Працювали в нашому великому колективі декілька людей, дуже позитивних, але самотніх. Колись яскраве життя з часом стало сірим і нецікавим, бо вони так і не створили сім'ї, не знайшли свою половинку, а може, погано шукали. У кожного свої причини, але ззовні виглядало на те, що чоловіки були дуже прив'язані до маминих спідниць чи друзів-холостяків, а жінки мали завищену самооцінку. Тільки одна плюнула на ту самооцінку і, після майже двадцяти років споглядання одне на одного, сама, без зайвої реклами, прийшла жити до колеги по роботі і… майбутнього чоловіка. Шкода, що не зробила цього раніше, бо дав Бог вже далеко не молодому подружжю все і одразу - хлопчика і дівчинку двійняток, але в тому віці, коли їх ровесники мають внуків. І разом з таким подарунком долі з'явилися стимули до життя і воно засяяло усіма фарбами веселки.

Дуже часто ми відкладаємо життя на майбутнє, бо стаємо заручниками матеріальних проблем (а вони не оминають ні пенсіонерів, ні мільйонерів, тільки у кожного свій рівень). Іноді самі їх створюємо, коли нераціонально розпоряджаємося  доходами. Кажуть, що людина, яка працює і не має грошей, неправильно живе. Мабуть, в цьому щось є... Важко заперечити, що потрібні якісь резервні кошти на великі цільові придбання, сімейні проекти і непередбачувані обставини, але чи варто відмовляти собі й своїй родині в найнеобхіднішому в надії, що колись певна сума в схованці або банку одразу і назавжди вирішить всі ваші проблеми? А може це страх перед злиднями? Згадаймо убогих бабусь-дідусів, яких підгодовували сусіди, і чималенькі суми на їхніх ощадкнижках, що просто пропали…

І ще один бік цієї проблеми. Під шаром матеріального в багатьох з нас вирує творче начало. В уяві таких людей вже постала не одна літературна праця, конструкторський проект, художній або музичний образ і т.п. Воно проситься назовні і не має значення, наскільки талановито буде зроблено - адже це спосіб самореалізації людини… При одній з церков Лондона є щось на зразок художнього гуртка, до якого може прийти будь-хто, любого віку і спробувати малювати. Навіть для тих, хто ніколи цього не робив, така творчість стала розрадою і окрасою щоденного життя, а для багатьох - втіленням мрії. Тому будь-яка спроба виразити себе (хай навіть твір далекий від досконалості), яку оцінять лише у вузькому колі рідних і друзів, гармонізує ваш внутрішній світ. Все залежить тільки від вас, а починати ніколи не пізно…
Поки людина готується до ефемерного кращого майбутнього, вона проживає реальне життя наче чернетку. Фахівці стверджують, що надмірне почуття обов'язку і тривала відмова від природної потреби в позитивних емоціях викликають стрес, на фоні якого виникають хвороби і незворотні зміни в психіці.

Ми самі відповідаємо за своє життя. Ніхто не звільнить нас від обов'язків. Але варто вчасно зупинитись і спробувати визначити пріоритети. Якщо є конкретна мета - потрібен рух для її досягнення. ВАРІАНТИ ЗАВЖДИ ЗНАЙДУТЬСЯ…  

Останнє редагування
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі