журнал "Українська Родина"

Switch to desktop Register Login

А починалося все так романтично…

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Уперше Надія побачила Сергія взимку в школі, де навчалася. Була випускницею-десятикласницею, а він  влаштувався сюди працювати. Невдовзі її скрізь почали супроводжувати його небесно-блакитні очі. А потім був шкільний вечір поезії, організований для старшокласників. Тоді Сергій уперше провів Надію додому.
Так зародилося їхнє велике кохання.

Юнак після армії поступив на заочне навчання в інститут, вона ж усю весну й літо готувалася до випускних екзаменів у школі, а потім - до вступу до інституту. На правах старшого Сергій супроводжував свою кохану, коли та поїхала здавати документи у виш. Яким щастям світилися очі Надії, коли вона отримала повідомлення про зарахування до обраного інституту. Хлопець же не зрадів цьому, хоч і намагався приховати свої почуття. Мовби відчував щось.

Після від'їзду дівчини зустрічі стали рідшими, натомість полетіли листи один одному, сповнені любові. В одному з них красивим своїм почерком Сергій написав Надії клятву про вічне кохання, під якою вишневіла крапелька крові. Ну яке дівоче серце залишиться байдужим до таких почуттів?


Та поступово між молодими людьми став пробігати холодок. Перед дівчиною розкрився широкий світ нових знайомств і вражень, хлопець же залишався на досягнутому рівні. Їхнє кохання на відстані тривало понад два роки, а потім якось тихо зачахло, за лишивши щемливі спогади в душі. Коли Сергій переїхав у місто, де навчалася Надія, й влаштувався на роботу, було вже пізно: кожен із них ішов уже своєю дорогою.

У кінці третього курсу Надя дізналася, що її колишній коханий одружився. Наступного літа, закінчивши навчання, вона теж вийшла заміж. Жили в різних областях, тому довго не бачилися. Та якось випадок звів їх разом. Домовилися про зустріч. На той час Надія вже була розлученою й одна виховувала сина. Коротке нічне побачення під їхньою улюбленою осикою сколихнуло в душах стільки почуттів! Виявляється, спогади про перше кохання обоє тільки глибоко заховали у своїй пам'яті, а саме почуття не зникло, воно було живим.

Пройшло кілька років. Раптовий телефонний дзвінок Сергієвої матері знову нагадав про затаєне почуття. Вона питала в молодої жінки згоди зустрітися з її сином, який, виявляється, недавно пішов із сім'ї. Сам Сергій боявся почути слова відмови, тому не наважувався телефонувати. Уже це мало б насторожити Надію, але їй було не до аналізу ситуації. Відчувши сповна за шість років самотність, вона полетіла назустріч почуттям, які з новою силою заполонили її всю. Яка це була радість - відчувати поруч, по суті, вперше в житті, чоловіче плече, готувати обід, прати сорочки, разом ходити в магазини. Через рік їхня родина мала поповнитися. Сергій хотів донечку, та Надія знала, що народиться син, ще й схожий на батька. Так і сталося. Ім'я синочкові дав щасливий батько.

Одразу само собою склалося так, що обов'язки в їхній родині не ділилися на чоловічі й жіночі. Нарівні прали й прасували пелюшки, зранку, йдучи на роботу, він встигав приготувати чи підігріти дружині сніданок і заварити свіжий чай, знаючи, що вона вночі не раз піднімалася до синочка. Усе здавалося майже ідеальним. Жінці нерідко спадала на думку відома істина: за все в житті доводиться платити, а якою ж буде ціна її, здавалося б, безкінечного щастя... 

Сімейна ідилія тривала близько двох років. А потім Сергій зрідка почав повертатися з роботи напідпитку. Далі одноденні випивки перейшли у дво-триденні, а згодом - у довгі запої. Ось тоді Надія зрозуміла, що в такий спосіб життя виставляє їй рахунок за коротке сімейне щастя.  Від думок розривалася голова: у чому вона схибила, чим спровокувала його повернення до давньої пристрасті? Після багатьох безсонних ночей, сповнених сумнівів і докорів собі,  майже раптово прийшло прозріння й розуміння того, що в його алкоголізмі її прямої вини немає. Сергій нинішній - це і є справжня його суть. Хорошим він був до того часу, доки офіційно зареєстрували шлюб і вона прописала його у своїй квартирі. А потім відпустив «гальма» й став самим собою. Зайняв зручну, найперше для себе, життєву нішу, яка не вимагала великих душевних і фізичних затрат.

Надія ж не на один крок відірвалася від нього, навіть зарплату отримувала більшу. Сергій приховано ревнував її до роботи, не розумів Надіїної громадської активності, професійні успіхи й авторитет серед колег не радували, а викликали в нього затаєну заздрість. Від частого прикладання до чарки в чоловіка змінився характер і навіть ставлення до сина. Це найбільше пригнічувало й ображало Надю. Вогонь колишнього безоглядного кохання поступово гаснув. І не рятували його ні її сльози, ні прохання поговорити, з'ясувати причину руйнування стосунків. У нечасті дні тверезості натикалася лише на глуху стіну мовчання - щось змінювати в собі йому не хотілося.

Потім - неприємна процедура розлучення, коли їхньому синові виповнилося лише 12 років, і кинута на прощання фраза: «Якщо я піду, то назовсім. Ніяких зв'язків між нами більше не буде». І цих слів він дотримав - за 5 років не пролунав жоден телефонний дзвінок ні на день народження сина, ні тоді, коли він успішно закінчував школу. Бачила, що син спочатку чекав цього. Тому Наді було дуже образливо й боляче за батькову байдужість.

Таким був фінал колись сильного першого кохання, яке так романтично починалося й так буденно закінчилося. Здавалося б, історія сімейних стосунків двох молодих  людей схожа на долі інших. Але в кожного життя складається по-своєму, тож і висновки з пережитого кожен робить свої. Надія знайшла в собі сили переступити через біль і образу на чоловіка за те, що той відрізав усі зв'язки з сином. Життя продовжується, і, можливо, жінка ще зустріне того надійного, який буде йти поруч і ділитиме з нею порівну радість і біду.

Останнє редагування
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі