журнал "Українська Родина"

Switch to desktop Register Login

Коріння Шевченкового роду

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Де мати посіє, там стелиться ласка,
Де мати посадить, там сходить добро,
Бо в мами рука і легка, і прекрасна,
І серце глибоке, як сивий Дніпро.
Запахнув чебрець з материнського поля,
Немов нагадати силкується він,
Що мати дала нам і сонце, і долю,
Дала, не забравши нічого взамін…
В. Крищенко.

Мати… Чи є милозвучніше, дорожче слово в нашій мові? Скільки разів у своїй творчості до цього святого образу звертався Т. Шевченко, хоча сам так рано залишився без маминої ласки, тепла, її пісні, що часто звучала в бать- ківській оселі. Для кожного втрата мами – найболючіша рана, що ніколи не полишає людину.

Таким болем озиваються і спогади про маму, Секліту Артемівну Платенко, родичку Тараса Шевченка по братові Микиті, у розповіді її доньки Оксани. Секліта Артемівна проживала разом з Оксаною, кожного дня вона чула її голос, дослухалась порад неньки, ніби і зараз у господі прозвучить: «ой» і завдаю я тобі, моя донечко мороки. В такі хвилини Оксана підходила до мами, ніжно обнімала і просила: «Мамо, ніж журитись, давайте краще заспіваєм. Ви ж самі мені часто нагадуєте слова, які написав наш Тарас: «Журбою не накличу собі долі, коли сам не маю». І в затишній оселі, де все уквітчане рушниками, сер- ветками, картинами, вишитими вмілими руками рідної матусі, лунали українські пісні. Спів той торкався най- тонших струн душі, збурював далекі спогади…

Юна Секліта з сім'єю

Продовження статті в журналі "Дім і Сім'я" №1 2014

Останнє редагування
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі