журнал "Українська Родина"

Switch to desktop Register Login

Українські традиційні танці

Оцініть матеріал!
(2 голосів)

Танці займають значне місце у житті й побуті українського народу. Вони виконуються на сімейних та масових святах, гуляннях, є невід'ємною часткою багатьох обрядів, ритуалів, звичаїв. У них виявляється менталітет українців, героїзм, волелюбність, оптимізм, завзяття, винахідливість, дотепність, нестримна веселість тощо – невід'ємна частина щоденного життя народу.

Особливість українського танцю – життєдайність, емоційність та колективний характер виконання, бурхливий темперамент. Супроводжуються побутовими мелодіями, в яких відтворено емоційний стан виконавців, характерно образно-тематичний та ідейний зміст. Більшість мелодій виконуються як самостійні інструментальні п'єси.

Танки (хороводи) – один з найдавніших видів народного танцювального мистецтва. Виконання їх колись пов'язувалося з обрядовими діями, традиційною зустріччю весни (весняний цикл танців), відзначенням літа (купальський цикл танців), зустріччю Нового року. Найпоширенішими були веснянки, гаївки, танки. Тепер хороводи втратили своє обрядове значення. Вони міцно увійшли до репертуару професіональних і самодіяльних виконавських колективів, особливо дитячих.
За темами танки можна поділити на три групи: 1) танки, в яких відображаються трудові процеси («А ми просо сіяли, сіяли», «Мак», «Шевчик» та ін.);  2) танки, де відбито родинно-побутові відносини трудового народу («Перепілка», «Ой гілля-гілочки», «Пташка» тощо);
3) танки, в яких знайшли свій вияв патріотичні почуття народу, оспівується рідна природа («А вже весна»  та ін.).
Танки являють собою синтетичний вид народної творчості, в якому органічно злиті поезія, музика та хореографія. Ідейний зміст того чи іншого танку розкривається в пісні.
Отже, текст в обрядових танках має першорядне значення, бо він визначає зміст танцю та його хореографічний малюнок. Танки є однією з найстаріших художніх форм народного мистецтва взагалі і танцювального зокрема.

Побутові танці беруть свій початок у танках, які є основою української народної хореографії. До жанру побутових танців належать метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, верховини, польки і кадрилі. На основі спільних стилістичних особливостей хореографії та музики їх можна розподілити на три групи:                       
1) метелиці, гопаки, козачки;
2) коломийки, гуцулки, верховини;
3) польки та кадрилі.

Сюжетні танці. Цей жанр танцювального мистецтва українського народу виник пізніше, ніж танки.  В сюжетних танцях засобами народної хореографії відображаються конкретні явища навколишнього життя і природи. Назва танцю визначається його змістом. Наприклад, танець «Лісоруби» дістав таку назву тому, що сюжетом його є трудовий процес рубання лісу. В загальній композиції танців цього типу, тобто у послідовності танцювальних фігур, ясно видно логічний і чіткий розвиток сюжетної лінії. Сюжетні танці художньо найдосконаліші і найрізноманітніші щодо тематики.

Сюжетні танці можна розподіляти на групи, де основною темою є:                                                                     

а) праця («Шевчик», «Коваль», «Косар» та ін.);     

б) народна героїка («Опришки»    «Аркан» тощо);                                                                                                           

в) народний побут («Катерина і Василь», «Горлиця»);                                                                                               

г) окремі явища природи і зображення виробничих знарядь селянина в дії («Метелиця» та ін.);

д) звички птахів і тварин («Гусак», «Бичок» та ін.).
Українському жіночому танцю властиві в основному повільні, спокійні рухи корпусу. В повільних танцях дівчина то граціозно нахиляється вперед, то повертається одним чи другим плечем, то начебто оглядається через плече назад, то нахиляється в сторону. В швидкому танці всі ці рухи виконуються більш жваво, але не втрачають пластичності і граціозності. В жіночих повільних танцях рухи рук бувають м'якими, плавними, широкими, спокійними. Руки розкриваються в сторони, кладуться на талію, піднімаються по черзі вгору, схрещуються на грудях, по черзі кладуться долонею на намисто і т. д. У швидких жіночих танцях рухи рук різноманітніші, швидко міняють положення і напрямок.
У танцях можливі рухи пантомімного характеру. Дівчина прикладає кисть руки до чола, начебто вдивляється в далину, обпирається щокою на кулачок, ніби сумуючи, зриває квіти, заплітає вінок або косу тощо.
У чоловічих танцях положення корпусу різноманітніше, рухи більш широкі й вільні. Виструнченість корпусу підкреслює легкість, властиву українському танцю. В окремі моменти танцю корпус то різко нахиляється вперед, то повертається праворуч і ліворуч, то сильно нахиляється у правий чи лівий бік, відхиляється назад при високих стрибках, то зовсім пригинається до землі під час «підсікання», «млинка» тощо.
В українських парних і масових танцях, які виконуються на масових вечорах і гуляннях, положення рук визначене заздалегідь.
У сольних танцях виконавець вільно імпровізує рухи рук в залежності від змісту танцю і музики, але не виходячи за межі традиції і пов'язуючи рухи рук з рухами ніг.
У чоловічому танці рухи рук бувають також широкими, але більш сильними, ніж у жіночому танці. Руки можуть по черзі підніматися в третю позицію, широко розводитися в сторони нижче або вище рівня плечей і т. д.
Чоловічому українському танцю так само властиве обігрування костюма чи предмета: виконавець може придержувати чи поправляти на голові шапку, підкидати її вгору, вдаряти долонею по халяві після присідання тощо.

Часто в танці руки обігрують деталі костюма. Іноді дівчина береться за стрічки і розводить їх у сторони, інколи однією рукою торкається намиста на грудях або вінка на голові, іноді ж обидві руки засовує за пройми кептаря тощо. В усіх цих випадках рухи рук дівчини підкреслюють зміст і характер танцю.
Парубок у танці схрещує руки на грудях або кладе їх в боки вище пояса долонями від себе. Руки також кладуться вбоки, великі пальці находяться за поясом або закладаються за спину. Часто одну руку тримають на поясі, другу за спиною або одну руку три мають на поясі так, щоб лікоть подавався трохи вперед, а великий палець прийшовся по центру вище пояса в той час, як друга рука знаходиться за спиною. Крім того, одна закладається за спину, друга відводиться в сторону долонею вгору або обидві руки відводяться в сторону.

Дівчина в танці, враховуючи народні традиції, поводить себе скромно, не розмахує руками і не виносить їх над головою, уникає зайвої метушні тощо, щоб на неї не пішов поговір, щоб не було соромно ні перед ріднею, ні перед чужими людьми. Вона лише зрідка кидає соромливий погляд на хлопця, який танцює з нею в парі, і в ту ж мить опускає очі. Танцює взявши руки в боки або одну руку взявши в боки, а другою притримуючи намисто на грудях. Часто одна рука кладеться на талію, а друга відводиться в сторону, долонею вгору або  ж обидві руки відводяться в сторони. Іноді обидві руки в танці опускаються вниз. Крім того, обидві руки схрещуються на грудях, а права кладеться долонею на руку (долоню) своєї пари.
Хлопець поводиться в танці так, щоб привернути до себе увагу дівчини, з якою він танцює в парі. Його погляд незмінно спрямований на дівчину.
Якщо молодь танцює парами, тобто парубок з дівчиною, то дівчина обертається лицем до парубка і веде перед, а парубок іде за нею. Коли ж танцює тільки одна пара, то дівчина веде танець так, як їй заманеться: то йде ніби по колу, то перемінить напрям танцю, то перейде на другий бік кола або стане всередині кола, легко обертаючись кружком то направо, то наліво. Парубок не зводить ні на мить очей зі своєї дівчини, ходить за нею назирці і танцює завжди, обернувшись до неї лицем.
Гопаки (від «гопати», «плигати», «скакати»). Виник «гопак» у козацькому побуті. Гопак масовий танець, який у давнину виконувався під відповідні пісенні мелодії одними лише чоловіками, які змагалися в стилі, спритності, мужності. Найбільш типові серед гопаків: «Од Києва до Лубен», «Гречаники» та ін. Танець будувався за принципом, хто кого перетанцює. Танець в основному імпровізаційний. В народі танцюється так, щоб виконавці не заважали один-одному.

«Гопак» перегукується з «Камаринською», «Лявонихою», болгарським «хором», «Мазуркою». В танці використовуються широкі стрибки, присядки і всілякі складні кружляння. Ці та інші рухи танцюристи намагаються виконувати якнайкраще, і між ними виникає своєрідне змагання, аналогічне російському «переплясу». «Гопак» може виконувати один (обов’язково чоловік ), два, три і більше танцюристів.    
«Гопак» завжди відзначається героїчним забарвленням. Тепер гопаки танцюють і жінки разом з чоловіками. Проте основна роль належить чоловікам.
Мелодії гопаків, узагальнюючи ідейно-емоційний зміст танцю, в цілому, під час його виконання часто змінюють свій характер: то вони звучать мужньо і героїчно, то радісно і запально. Тут все залежить від того, яку сторону вдачі людини змальовано в хореографічному епізоді тієї чи іншої фігури  «Гопака». Гопакових мелодій дуже багато. Частина з них є відомими пісенними  мелодіями. Основу їх становить інструментальна народна музика.           Запальний характер мелодій гопаків яскраво і точно описав тонкий знавець української народної музики М. В. Гоголь: «Іноді звуки її (народної музики) набирають мужності, стають сильними, могутніми, міцними; стопи важко ударяють об землю, і здається ніби під них можна танцювати самого тільки «Гопака». Дуже близький до гопака тропак – жіночий танець. Проте в сучасному побуті українського народу він не зберігся.

Козачки (зменшене від слова  «козак»). У західних областях України так і називаються «Козаком». Походження назви цього танцю пов’язане з життям воїнів-козаків. Його побутування відноситься до далекого минулого.
На відміну від гопаків козачки виконуються в швидкому і дуже швидкому темпі. Танцювальні рухи вимагають від виконавців бісерної техніки. Виконуючи «припадання» («доріжки»), «тинки», «колупалочки», «вірьовочки», «присядки», «голубці», «зірочки», «ланцюжки» та інші рухи і композиційні елементи, використанні в загальній композиції «Козачка», танцюристи вихором проносяться перед глядачем. Живе  сплетіння цих рухів у різних фігурах утворює вишуканий хореографічний малюнок. У «Козачку», як і в «Гопаку», широко використовується танцювальний елемент змагання між окремими виконавцями і навіть групами.
Загальна композиція козачків має давні традиції щодо послідовності чергування окремих фігур і їх повторень. Танець виконують, здебільшого, без імпровізації. З хореографічного боку «Козачок» має багато спільного з «Гопаком», особливо в малюнку. Однак, провідна роль тут належить жіночій групі при активній участі чоловічої. Вони вносять в танець нові нюанси змісту і певний колорит.
Оптимізм, радість, нестримні веселощі – ці риси вдачі українського юнацтва стали основою емоційного змісту численних мелодій козачків. У мелодіях козачків варіаційно найбільшою мірою розробляється ритмічна формула дактиля.

Коломийки. На відміну від інших народних танців, коломийки до останнього часу збереглись як «Коломийка» – пісня, «Коломийка» – інструментальна п’єса, «Коломийка» –танець. Отже, «Коломийка» є однією з форм синтетичної народної творчості.
Текст «Коломийки» за змістом найрізноманітніший. Він складається   з окремих строф (куплетів). Кожна строфа – це коротка зарисовка типового конкретного моменту, взятого з навколишньої дійсності. Коломийки відзначаються багатством танцювальних рухів, вражають глядача яскравим оригінальним колоритом, властивим для  областей  Західної України. Основним композиційним елементом слід вважати коло, яке поступово розпадається на менші кола, доходячи до пари в колі.
Значне місце в «Коломийці» займає так званий «хрещик», під час виконання якого дівчата і хлопці міняються місцями. Основними танцювальними рухами коломийок є  «зірниця», «присядка», «мережка», «тропак», «ножиці». Для коломийок характерний жвавий темп виконання, бадьорий настрій, яскравість орнаментального малюнка.

Польки. Напевне це найбільш поширений в Україні танець. Майже кожен район має варіанти своєї «Польки».
В хореографічному відношенні «Полька» буває дуже простою (складається з двох танцювальних фігур) . В ній застосовується принцип змагання (перепляс) між групами виконавців, або парами, що надає танцю сучасного колориту.
Мелодії польок емоційно виразні і дуже різноманітні за змістом. Багато з них мають конкретну назву: «Катерина і Василь», «Седемка», «Ойра»,  «Молодичка»,  і т. д. Як і в гопаках ритмічну природу мелодій польок визначає анапест, 2/4.
 Кадриль. Як і польки, кадрилі широко побутують на Україні. Вони відзначаються більше хореографічними варіантами танцю, ніж варіантами музичного матеріалу.
Деякі народні кадрилі з хореографічного боку мають той чи інший сюжетний розвиток. Це до певної міри зближує кадрилі з такими сюжетними танцями на побутові теми, як «Гарненька молодичка», «Горлиця». Кожна фігура «Кадрилі» має відповідну музику, в основу якої покладено ладово-інтонаційні і ритмічні особливості українського мелосу.

Шановні любителі танцю!
Збирати танцювальний матеріал – це наш спільний обов'язок, бо тільки так зможемо показати, яка красива, різноманітна й багата змістом народна хореографія. Коли ми вивчимо самі й заохотимо інших вивчати справжній народний танець, то тим самим збережеться його правдива краса й відновиться його слава, яку заплямували пародисти українського танцю.
Досить придивитися ближче до пісенного етнографічного матеріалу і  побачимо, що деякі пісні, особливо обрядові, веснянки, купальські та весільні, які початком своїм сягають сивої давнини, збереглися з іграми, танцями та хороводами. Це наводить на думку, що всякі ігри й танці наш народ водив спершу під пісню. Інструмент як чинник, що підтримує ритм танцю, увійшов у вжиток пізніше.
Спираючись на пісенну етнографію, необхідно зазначити, що є дві головні групи танців: під пісню і під музику.
Без пісні чи без музики танцю нема. Від них залежить темп, ритміка й характер танцю. Від уміння співака чи музики залежить чи зможе він може захопити всіх так, що кожного потягне в танець або приємно буде послухати хоча б саму музику.
Коли музикант справжній артист, то він примусить кожного танцюриста вести танець бажаним темпом. Танцюрист з свого боку також поведе танець красиво, принадно; його рухи будуть ясні й пластичні, їх легко можна буде перейняти і вивчити іншому. 
Саме для Вас створена  «Школа Буття» – школа традиційного українського танцю. Долучайтеся!

Почнемо з танцю «Катерина і Василь».

Катерина і Василь
Посварились за кисіль:
Ой Василю, Василю,
Не їж мого киселю!
Ой Василю, Василечку,
Не їж мого киселечку!
А Оксана і Тиміш
Посварились за куліш:
Ой Тимоше, Тимошу,
Не їж мого кулешу!
Ой Тимоше, Тимошечку,
Не їж мого кулешечку!
А Марина та Дем'ян
Посварились за бур'ян:
Ой Дем'яне, Дем'яну,
Не рви мого бур'яну!
Ой Дем'яне, Дем'яночку,
Не рви мого бур'яночку!

Хлопці й дівчата, розділившись попарно, беруться за руки і кружляють польку у такт пісні спочатку в один бік (чотири такти за годинниковою стрілкою, починаючи з правої ноги), а потім у другий (чотири такти проти годинникової стрілки, починаючи з лівої ноги). На словах «Ой Василю...» тричі погрожують один одному вказівним пальцем правої руки,  а на слові »...Василю» – вказівним пальцем лівої руки (навхрест). На словах «не їж» і «мого» по черзі злегка вдаряють один одного долоня в долоню – правою, потім лівою. А на слові «киселю» тричі притупують ногами, починаючи з лівої.

 

ХАРАКТЕРНІ РУХИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНОГО ТАНЦЮ

Останнє редагування

1 коментар

  • Світлана

    Цікава стаття, дізналась багато нового про українські танці.

    Світлана Коментувати
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі