журнал "Українська Родина"

Switch to desktop Register Login

Орєхова Олена – майстер вузликової ляльки

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

– Пані Олено, розкажіть, будь-ласка, як Ви почали займатися мистецтвом виготовлення ляльки?

 – Скільки себе пам’ятаю – завжди в руках тримала голку. Сучасні діти народжуються і вже вміють користуватися комп’ютером, а я народилася «в руках з голкою». В часи мого дитинства Барбі не було, всі грали маленькими пластмасовими ляльками – пупсиками, яким я сама шила різноманітний одяг. Я багато малювала, ліпила, шила, завжди щось виготовляла. Пам’ятаю, як одного разу пішла з батьками в парк кататися на ковзанах і зламала ліву руку. 

Права рука була вільна і я весь час нею малювала різні пейзажі: сніг, зима, гілочки дерев з снігурами, червоні ягідки. Ліпила з пластиліну різноманітні речі, потім  покривала їх канцелярським клеєм – вони були дуже схожі на глиняні. Мені це так подобалося! І у віці 6 років я для себе вирішила, що в своєму житті займатимусь виготовленням сувенірів, даруючи тепло і радість людям. Пізніше я захопилася українською культурою, стала виготовляти вузликові ляльки. Це стало моїм хобі,  яке переросло в професію. Я нею живу, вона не буденна, від неї я не втомлююся, хоча займаюся виготовленням ляльки кожен день – з ранку до ночі. Моя перша професія теж пов’язана з творчістю. У восьмому класі мені сподобалося займатися кондитерством. Тож закінчивши десятий клас я отримала спеціальність кондитера. Виготовляла солодкі витвори мистецтва: багатоярусні торти з лебедями, квітами... Та ця краса недовговічна – це лише десерт... Мене це пригнічувало.

 Тоді я вирішила, що повинна шити професійно. Це були дев’яності роки. Я закінчила 3-річні курси крою та шиття в м. Києві (Будинок офіцерів), ще два роки  вчилася виготовленню композицій зі штучних квітів, вишивки і шиття  в магазині «Роксолана» (на Андріївському узвозі). Загалом моє навчання тривало 5 років.

 Пізніше я влаштувалася  в школу, викладати  – 12 років вела гурток  декоративно-прикладного мистецтва. Ще 7 років вела гурток в благодійній організації, де навчала майстерності дорослих людей. Згодом зрозуміла, що маю повністю присвятити себе мистецтву і праці, яка приносить мені задоволення та надає життєдайної енергії.

 Дев’ять років назад, на 8 березня, я згадала про свою дитячу мрію – виготовлення сувенірів.  Я зібралася на книжковий ринок за літературою, вийшла на вулицю, і пішла пішки.  Підійшла до станції метро Дарниця, зненацька мою увагу привернув запах свіжої деревини – біля метро будували новий ринок. І 7 квітня – на свято Благовіщення я відкрила на цьому ринку свою маленьку точку – свою мрію, де були представлені мої роботи. Зараз  я  вже маю свій магазин  – «Крамницю українських сувенірів», що знаходиться біля станції метро «Дарниця», вул. Попудренка, 7 (1-й поверх). Часом жіночки, які теж займаються лялькою,  забігають подивитися, похвалитися... Питають про секрет успіху. Але тут секрету немає, все має йти від душі.

 Отож лялькою я займаюсь 9 років, для виготовлення кожної  інтер’єрної ляльки використовую тільки новий матеріал. Якщо ж ви хочете свою власну ляльку, то її можна виготовити з матеріалу вашого одягу: кофтинки, спідниці – це буде ваш оберіг, ваша лялечка.

 – Знаючи стільки  про ляльку, про її історію, як Ви вважаєте, наскільки змінилася  суть та функції ляльки, яке її значення сьогодні?

 – Прототип ляльки існував ще за часів Трипільської культури, але він був глиняний. Пізніше ляльки виготовляли з кісток, деревини, тканини. З 15-16 ст. з’являється клаптикова лялька. Спочатку лялька була уособленням жіночого божества, оберегом, пізніше побутово-ігровим елементом.  Знаю історію, коли бабуся для своєї вередливої онуки зняла хустку з голови і скрутила ляльку.

 Я постійно беру участь в ярмарках, там дуже цікаво, стільки людей, від яких можна дізнатися про ляльку нову інформацію,  якути ніколи не прочитаєш у книжках. Те, що я знаю про ляльку – це накопичені багаторічні знання з книг, від людей і за власним досвідом та спостереженням.  Я можу сміливо сказати, що основа сучасної ляльки – є, була і буде. Наші предки були дуже талановиті, якщо придумали виготовлення вузликової ляльки – без ножиць і голки, а головне, що техніка виготовлення дійшла до наших часів  і користується популярністю. Читаючи майстер-клас, я не використовую голки і нитки, єдине, що використовуються – ножиці, бо сучасні тканини дуже міцні. Збирається лялька без голки, тільки руками.

 Лялька жіночої статі несе в собі чоловічий і жіночий початки. Голова і обличчя – це коло, яке, як правило, робиться з білої тканини. Чисте полотно – чистий дух; коло – це символ солярності, символ сонця. На обличчя ляльки наноситься хрестик (знак чоловічого й жіночого початків): вертикальна лінія – чоловік, горизонтальна – жінка. Місце переплетіння ліній – називається третє око ( взаємовідношення – жінка-чоловік) – символ захисту. І що ми маємо? Це – сонце, кольорові нитки – символ веселки, третє око – символ захисту, хрестик – взаємовідношення чоловічого  й жіночого початків. Що це все означає: є сонце, якого потребує все живе на світі, є веселка,  значить є і дощ, є чоловік і жінка,  значить відбувається продовження людського роду.  В ляльці закладена глибинна інформація основ земного буття.

 Після виготовлення голівки ляльки, починаємо робити фалічність з тканини, на яку одягаються ручки, спідничка та фартух. Ручки прикручуємо хрестиком по діагоналі, й хрестик, який утворюється,  символізує  – зачаття.

 Лялька ділиться на дві категорії: дівочу (княгинька) та ужитково-побутову. Остання, як правило, це жінка з маленькою дитинкою, прикрученою на грудях. Лялька-княгинька робиться з двома косичками (щоб пара була), з різнокольоровими стрічками, намистом. Зазвичай, кожній ляльці я роблю фартушок, тому, що фартух – це символ жіночого захисту. Всім дівчатам я раджу хоча б раз на тиждень одягати фартух і пекти пироги, щоб набратися жіночої сили й енергетики.

 Вузликова лялька має в собі глибокий сенс, інформацію,  ніби закодовану програму кола земного життя.

 – А з якою метою ляльку купують найчастіше?

 – Зараз лялька популярна, інформація про неї досить поширена. Своїм клієнтам я розповідаю про суть ляльки, обов’язково запитую, з якою метою купують,адже є лялька сувенірна, інтер’єрна, лялька-оберіг. Ще, я виготовляю ляльку  з керамічним обличчям.

 – Звідки Ви черпаєте свою енергію і творчий запал?

 – Працюю, весь час працюю... Наче б то й втомилася, але коли довершую колекцію, знову починаю нову.  Завжди залишаються клаптики тканини, які я не ховаю в шафу. Приношу нову тканину і починаю творити знову. В моїй голові крутяться ідеї і комбінації. Одного разу я поглянула на веселу тканину з гарбузами, різними овочами і мені захотілося створити овочеву ляльку.

 Кожна моя лялька має паспорт – дата виготовлення та  ім’я. Імена старовинні. Всі ляльки стоять, для цього я виготовляю каркас, що потребує додаткового часу й матеріалу. 

 Я роблю ляльки з підтекстом, тематичні... В мене була персональна виставка, на якій були представлені  лялька-молочниця; лялька-бабуся, яка повертається з базару; лялька-хлібниця з бубликами; лялька-молодичка – наречена.

 – Як правильно обрати свою ляльку?

 – Якщо дівчина хоче заміж, потрібно взяти ляльку-наречену. Якщо хоче дітей, потрібно дарувати ляльки з дітками. До речі! Є декілька випадків, коли у мене купували ляльку з діточками, а потім приходили і говорили, що завагітніли. Не знаю –  чи це збіг, чи ні. Якщо купують ляльку на подарунок як сувенір – то раджу ляльку-наречену. Іноді просять до ляльки прив’язати не одне дитятко, а два і три.

 – Чи можуть займатися лялькою чоловіки?

 – Можуть, але я таких не знаю. Лялька-мотанка – це справа жіноча.

 – Що ви відчуваєте, коли робите нову ляльку?

 – Я медитую. Творчість – це медитація. Я повністю концентруюсь на ляльці, ніби поринаю в інший світ, можу й не помітити присутності інших людей. Мої ляльки – це мої діти, і я їх відпускаю в люди з добром. Витвір має нести в собі позитив, енергетику добра й тепла. В цьому –  проста життєва філософія й сенс буття.

Останнє редагування
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі