журнал "Українська Родина"

Switch to desktop Register Login

Володимир Гришко: "Коли в світі керують любов і культура тоді людина живе в гармонії!"

Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

– Ваша улюблена казка в дитинстві, і на кого з казкових героїв Ви схожі?  
У мене з дитинства улюбленою казкою була українська народна казка «Колобок». Пам'ятаєте: «Колобок-колобок, я тебе з'їм!» І я весь час по життю, як отой Колобок, втікаю з однієї пащі, з другої… Кочусь собі по світу і думаю, що пригоди Колобка можна символічно порівняти з моєю кар'єрою. Ця казка вчить ще з дитинства бути мудрим.
– Мама співала Вам колискову, і якщо пам'ятаєте, то яку?
Так, мама співала мені колискову «Тихесенький вечір». А потім, коли я трішки підріс, вона дуже любила співати «Черемшину» - це була її улюблена пісня. Вона мене садовила собі на коліна і ми вдвох дуже голосно співали: «Всюди буйно квітне черемшина…». У нас було багато бузку, і цю традицію я переніс в свій маєток. Бачите, скільки ми насадили бузку? І коли він цвіте, нагадує мені про матір.
– А у Вас вистачало часу співати колискові своїм дітям?
Через брак часу це не завжди виходило. Це пріоритет моєї дружини Тетяни. Найголовніша її професія - бути мамою. Ну а коли в мене є можливість, то намагаюсь підкріпити авторитет мами. Діти ростуть… але дякувати Богу, Господь обдарував їх розумом, повагою до Святинь, до ікони, до молитви.

–На Вашу думку, кого сьогодні важче виховувати - хлопчика чи дівчинку?

Гадаю, що доню! Вона має мій вогняний характер! Вона дуже амбітна і харизматична вже зараз. Цікаво, що між сином і донею лише 8 місяців різниці, але молодшенька Аня вже є лідером. Вишикує Володю, але він її дуже любить. Не уявляю навіть, якщо Господь послав би нам одну дитину, як би сумно було тоді моєму синові. Нам радісно бачити як вони зростають, відчувати їх любов. Ми ще плануємо, дай нам Бог на це здоров'я, і будемо ставити високі цілі й просити Господа, щоб він послав нам ще одну манюню.
– Знаю, що Ви були молодшим сином в багатодітній родині. Чи є родинні традиції, свята, методи виховання, які Ви перенесли у свою сім'ю?
Так, у суботу і неділю до нас завжди приїздить багато гостей. Бажаних гостей! Тому що ця оселя не відкриває свою браму людям заздрісним і з нечистим серцем. Приїздять мої учні, мої батьки, родичі, ми сідаємо за стіл і славимо Бога, пригощаємо всіх гостей гарними стравами. Споконвічні й улюблені свята - Новий рік, Святе Різдво, Великдень. На Новий рік ми намагаємося бути вдома, або іноді виїжджаємо до своїх родичів і друзів у Америку.
– Важко було бути молодшим в родині, «мізинчиком»? Старші брати не ображали?
Мої брати мене дражнили, я ж був молодшим. Називали мене «Льодя» або «Ворьодя», я в дитинстві дуже картавив. Згодом стали дражнити «капловухим», бо мав вуха як у слоника. Коли брати робили шкоду, вказували на мене, молодшого, а батько мене тягав за вуха думаючи, що карає винного. Всі провини перекладали на «капловухого», за вуха тягали ж…(сміється). Звичайно ж я жалівся мамі, вона мене захищала і весь час була моєю Берегинею.
– А в школі Ви були лідером чи навпаки?
Так, був лідером, адже я народився під сузір'ям Лева. І в дитячому хорі «Щедрик», де навчався азів співу, теж був першим. Ми часто після уроків збиралися, я співав, а мене всі слухали.

– Вашим шанувальникам і читачам нашого журналу буде цікаво дізнатися про те, як  познайомилися Ваші батьки…
Мої батьки познайомилися в концтаборі у Ганновері. Матір тоді забрали до Німеччини, як забирали всіх підлітків. Під час війни мама працювала стажером на фабриці у Києві, не встигла виїхати, от її і забрали. Тяжка доля  там на неї чекала. Наприкінці війни американці відкрили другий фронт… Коли летіли американські літаки, мама навмисно тричі увімкнула й вимкнула світло на складах військового заводу, де вона працювала. Завод розбомбили, а маму схопили і прирекли до страти через повішання. Але вона втекла і якось влаштувалася до однієї німкені виховувати дітей і за коровою дивитися. Якось корова пішла на мінне поле і її там розірвало. Німкеня подумала, що то мама вбила їх єдину годувальницю, тож матуся вимушена була втекти, і потрапила до іншого концтабору. Саме там вона познайомилася з батьком - військовополоненим капітаном. Батька умовляли емігрувати до Америки, адже він був освіченою людиною. Батьки відмовилися і повернулися до України, де НКВД одразу ж кинуло батька за грати. Там його допитували і катували, щоб він «зізнався у зраді». Він був наполовину обгорілий, а врятував його захований у черевиках орден Червоної Зірки. Ця зірка переконала енкаведистів, що тато не зрадник. Потім батьки повернулися до Києва, почалося важке повоєнне життя.
– Володимире, а як Ви познайомилися зі своєю майбутньою дружиною Тетяною?
Ми познайомилися біля нашого оперного театру. Я саме приїхав з гастролей, проходив біля театру, а назустріч мені, бачу, іде чарівна дівчина. Я підійшов до неї і сказав: «Я народний артист…», а вона мені: «Ви всі тут народні артисти, вас таких народних тут цілий полк, ескадрон ходить!» Мене це дуже зачепило і я побіг за нею. Ми обмінялися номерами телефонів. Потім вона мені сама зателефонувала і запитала: «То коли ж ми підемо на виставу, пане Володимире?» Ми зустрілися, і я вже тоді відчував і знав, що Тетяна буде моєю дружиною. Я одразу їй сказав, що заберу її в Америку, і вона народить мені талановитих і дуже щасливих діточок.
– А що, на Вашу думку, є  справжнім щастям, справжньою цінністю?
Єдине, що керує світом - це любов! Не зброя, не гроші, а тільки любов! Найголовніше в житті людини, нетлінна її цінність - це сім'я і діти. Це ті устої, настанови, які виховують дітей не перекотиполем, не пустоцвітом… Отже, найголовніша цінність - це сім'я! І моє щастя - це і є моя сім'я!
– А в чому, на Вашу думку, полягає нещастя?
Розмінювати свою душу, марно витрачати час. Коли немає порозуміння в сім'ї, це мабуть головне нещастя! Я за своїм характером людина дуже принципова і складна! Мене таким зробила моя професія… Але я вчусь знаходити якісь компроміси, і дружину свою цьому вчу.
– Чула, що Ви пов'язані із українським козацтвом…
Так, я є генерал-полковником і за своїми обов'язками об'єдную всю українську діаспору за кордоном, цілі козацькі формування, що є великою силою.
– Ви є натхненником і організатором цікавих дитячих фестивалів, на яких знаходите юні таланти. Розкажіть про це, будь ласка.
Це фестивалі «У пошуках перлин» і «Талановиті діти України» (для дітей-сиріт). Як голова фестивалю «У пошуках перлин», голова журі, подорожую по всіх регіонах України і відшукую таланти-перлини. Випускниця нашого продюсерського центру, моя партнерка, заслужена артистка України Аїда Швед, моя учениця Вікторія Литвинчук, що здобула перемогу на міжнародному фестивалі «Слов'янський базар», переможець телепроекту «Шанс» Іван Березовський, мій вихованець Віктор Мастика… Ця талановита молодь - майбутнє української культури. 
– Ви викладаєте у Київській музичній академії ім. П.Чайковського, У Вас є свій вокальний клас?
Так, викладаю і маю свій клас. Безкоштовно прослуховую абітурієнтів з різних регіонів України. У нас навіть є своя абонентська скринька, і діти, які хочуть, щоб саме я їх прослухав, присилають мені свої диски. А потім запрошую дітей разом з батьками і ми вирішуємо, як далі вести цей талант - чи співатиме дитина естраду, чи класику.
– Коли трапляються творчі кризи, що допомагає їх подолати?
Тільки молитва! Побути зі своїми дітками, піти до Божого храму...
Я більше 18 років співаю у Володимирському соборі, а на день Успіння Богородиці цього року співав перед Успенським собором в Києво-Печерській Лаврі. Я отримав велике піднесення і задоволення для своєї душі, мене чула вся Україна. І своїх студентів я заохочую співати у храмах: у Володимирському соборі та у Святій Лаврі. На мою думку, жодна сцена не може зрівнятися зі служінням Богу!
– А чим би ніколи в житті не займався Володимир Гришко?
Ніколи не пішов би на полювання! Ніколи б не займався дайвінгом, бо дуже боюся глибини. Хоча я смілива людина, але впевнений, що полювання на тварин - це гріх!
– Де любить відпочивати Маестро?
Найбільше люблю відпочивати на морі та в горах. Маю дачу на Закарпатті та власну резиденцію у Ялті. За кордоном не дуже люблю відпочивати, тому що за 30 років моїх мандрів по світу мені  набридли аеропорти, їх нескінченні оголошення рейсів. Вони нагадують мені мою важку боротьбу за високе звання українського артиста.
– Ваша творчість пов'язана з виступами на всесвітньо відомих оперних сценах. Бачу, Ви зберігаєте програми й афіші робочого репертуару Метрополітен Опера…
Так, я 15 сезонів співав на сцені Метрополітен, знову я повернусь туди в російський сезон. Видатний тенор Микола Гедда колись сказав мені, що зі сцени Метрополітен Опера можна доторкнутися до зірки. Довелося мені співати з Лучано Паваротті та Монсеррат Кабальє. Вона була у мене в гостях, їла пампушки і український борщ.
А оцю хустку мені подарував сам Маестро Лучано Паваротті.
– Сьогодні це неабиякий раритет. Бачу у Вас і старовинну фісгармонію ХІХст…
Мені її подарували мої колеги із Польщі. А старовинний рояль «Блютнер», колись належав великому українському композиторові Миколі Лисенку. Він став моїм оберегом і оберегом пам'яті видатного українського композитора. Пригадую, що коли цей рояль везли до моєї оселі, за ним стежила Служба національних надбань України, бо вони піклуються, аби з країни не вивозили цінні раритети. Коли вони приїхали і побачили, де буде зберігатися цей рояль, без зайвих запитань розвернулися і поїхали назад. Бо побачили, що буде зберігатись як у музеї.
– Скажіть будь ласка, чого сьогодні не вчать у консерваторії майбутніх співаків?
Не приділяється належної уваги вивченню іноземних мов: англійської та італійської. Співак без мови, наче сліпий на сцені. Якщо ти не знаєш про що співаєш, ти ображаєш публіку. Є такий професійно-понятійний термін як «баділенгвідж» - мова руху чи поруху тіла. Це реакція, немає реакції - немає вистави, немає кар'єри. І коли приїздить слов'янський артист, що має гарний голос і вроду, але не знає мови, то це 50% успіху. Тому я передусім націлюю своїх студентів і учнів нашого продюсерського центру на вивчення мови - англійської та італійської!
– А тепер пропоную поговорити про земні речі… У Вас дуже гарний будинок, хто був автором  цієї краси?
Володимир Гришко. По усіх світах, де я тільки не їздив, фотографував деякі моменти, додавав щось своє. Монсеррат Кабальє колись сказала, що мій дім нагадує їй провінційний, стильний, родовитий дім в Іспанії. На двох гектарах землі вже є наш будинок, альтанка, плануємо у вересні завершити вітряк. Є великий ангар для колекції моїх автомобілів, є будиночок для гостей на 450 м2 з шикарною більярдною. Аби не турбувати своїх домашніх, я поставлю там ще й рояль і буду займатися зі своїми учнями. Навіть у вихідні дні, як це дуже часто буває.
– А хто автор ландшафтного дизайну Вашої садиби?
Це моя дружина Тетяна. Вона - успішний ландшафтний дизайнер, я намагаюся, щоб кожен із нас міг реалізовуватись як творча особистість.
– Якому стилю одягу надаєте перевагу?
Я є «клас-мен»! Люблю гарні краватки, а для урочистостей одягаю «метелика». Подобаються французькі шалики і костюми темних кольорів, вишукане взуття і гарні дорогі годинники.
– Розкажіть, будь ласка, про Ваші кулінарні уподобання.
Багато я не їм, вага на сцені зайва. Біля мене весь час молоді, талановиті артисти, я повинен бути у формі. Після 18-00 намагаюся не їсти, можу з'їсти хіба що якийсь салат чи легкий суп. Моя дружина, вона молодша за мене, допомагає мені триматись.
– Наше традиційне питання: що є для Вас успіх і як його досягти?
Успіх - це мить життя! Ця мить з'являється тоді, коли ти на неї не чекаєш…
Успіх і славу можна отримати, але закріпити і залишити це дуже важко, а іноді - неможливо. Отже, за успіх та ім'я необхідно боротися кожний день і тяжко працювати!
– На завершення нашої розмови розкажіть, будь ласка, про свої найближчі творчі плани.
Я забобонна людина, тому про всі плани не розповідаю… Але  маю запрошення і поїду співати до Америки і Канади. До речі, з Канадою ведуться переговори щодо підписання п'ятирічного контракту з нашим продюсерським центром під мій проект «Молоде обличчя опери», який був відзначений Райффайзен Банком Аваль. В цьому проекті братимуть участь мої талановиті зірки. Мені буде приємно показати всьому світу, що українська нація є найспівочіша, що ми маємо добрі душі і щирі серця. 

 

Біографічна довідка від журналу «Дім і сім'я»:
Володимир Гришко - Народний артист України. У 2001 році йому було присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка. Він - лауреат загальнонаціональної програми «Людина року - 2004». Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня, міжнародною премією «Олімп» та орденською відзнакою «Суспільне визнання», орденами Святого Князя Володимира ІІ і ІІІ ступенів, Командорським Хрестом Ордену Святого Станіслава ІІІ ступеня. Він є почесним гетьманом козацтва України. Має звання полковника.
Володимир Гришко - бажаний гість в найкращих театрах світу. На міжнародній сцені співак дебютував в Америці у 1990 році. У 1995-2003 роках брав участь у спектаклях Метрополітен Опера у Нью-Йорку («Травіата» Верді, «Богема» Пучіні, «Хованщина» Мусоргського, «Гравець» та «Війна і Мир» Прокоф'єва, «Сказання про град Кітеж» Римського-Корсакова). Гастролював у США, Канаді, Іспанії, Чехії, Німеччині, Бельгії, Франції, Японії, Австрії, Голландії, Угорщині. Володимир Гришко здобув велике визнання за свої концертні виступи. Співпрацював з такими видатними митцями як Ірина Молостова, Стефан Турчак, Пітер Устінов, Франко Дзеффіреллі, Нелльо Санті, Карло Ріцци, Джеймс Лівайн, Ольга Бородіна, Дмитро Хворостовський, Лео Нуччі, Семюель Ремі, Карітта Маттіла, Джеймс Конлон, Андрій Кончаловський, Валерій Гергієв, Галина Вишневська, Лариса Гергієва, Роман Кофман. Неодноразово доля зводила Гришка з великими тенорами Лучано Паваротті та Пласідо Домінго. Він ділив з ними одну гримерну в Метрополітен Опера, виконував партію Альфреда у «Травіаті» в тому ж костюмі, що й Домінго. Із рук Володимира видатні тенори отримали срібну статуетку Фортуни - найвищу нагороду Міжнародного рейтингу «Золота фортуна». А 13 квітня 2005 року Володимир співав разом з маестро Паваротті у Києві на сцені палацу «Україна». Тріумфальним став для Володимира Гришка концерт з Монсеррат Кабальє. Володимиру Гришку, як щиро віруючій людині, притаманні милосердя та благодійність. Він не тільки охоче приймає участь у благодійних концертах по всьому світі, але й не жаліє власних коштів на добрі справи.
Головне кредо співака - не дозволяти собі розслабитися. Проте Володимир наголошує, що кар'єра і досягнення - це ще не все у житті. Не можна забувати про найдорожче - сім'ю та друзів. Тетяна Гришко, дружина Володимира, як ніхто інший розуміє його, вони завжди разом. Діти - син Володимир та донька Анна-Стефанія - для них найдорожче, найбільша радість в житті.

Розмову вела Світлана Барандич

Останнє редагування
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі