журнал "Українська Родина"

Switch to desktop Register Login

Я музикою не цікавлюсь, я нею живу

Оцініть матеріал!
(3 голосів)

Дізнавшись про те, що Марія Бурмака готує новий англомовний альбом, планує сольні концерти у США та Канаді, виступ у Колумбійському університеті, ми вирішили поспілкуватися зі співачкою і дізнатися про її життя і плани детальніше.

О.: Як ти починаєш свій день?
М.: Прокидаюсь о сьомій ранку від мелодії будильника, який встановлюю на своєму мобільному телефоні. А телефон завжди спить разом зі мною. Прокидаюсь і відразу перечитую повідомлення, які надійшли за ніч. П’ю каву і збираю Яринку до школи.

О.: Хто твої батьки?
М.: За професією мої батьки вчителі. А в житті для мене і моєї доньки Яринки – це найдорожчі люди на землі.

 

О.: Чому ти вирішила стати співачкою?
М.: Не пам’ятаю тієї хвилини, коли б усвідомленно «вирішила стати співачкою». В дитячі роки, чомусь, у мене була впевненість, що саме таким буде моє життя. Починаючи з дитинства, кожен мій виступ у дитячому садку, з якоюсь пісенькою, завжди був окремим номером програми. Також у шкільні роки, коли я вже добре грала на гітарі (музична школа це – заслуга батьків) і обов’язкові виступи на всіх конкурсах самодіяльності. Хоча ще в школі батьки мене орієнтували на більш визначену професію. Тому я закінчила Харківський Університет. Але музика завжди була тим, що тягнуло до себе. А коли почала писати музику і пісні, це взагалі стало моїм життям.

О.: Чим запам’яталися студентські роки?
М.: Перша половина навчання – це студентське життя з дискотеками, вечірками, сесіями, деколи прогулами лекцій, збираннями картоплі навесні, практикою. Але коли була на третьому курсі, я поїхала на пісенний конкурс «Червона рута» і перемогла. Тому другий період студентських років – це постійне підтягування хвостів після гастролей, або складання екстерном сесії перед гастролями. Дуже складно доводилося, бо далеко не всі викладачі схвалювали таку мою бурхливу артистичну діяльність. Тим не менше закінчила університет з червоним дипломом.

О.: Коли ти вийшла заміж? Яким уявляла сімейне життя, чи справдились сподівання?
М.: Заміж вийшла в 23 роки. Але про це навряд чи має сенс зараз розповідати, бо пройшла через розлучення і зараз перебуваю в офіційному статусі неодруженої жінки. І не думаю, що мої міркування про сімейне життя можуть бути комусь цікавими.

О.: Але у тебе є донька Яринка. Розкажи, будь ласка, про неї.
М.: Яринці 9 років, навчається в 4 класі. Відвідує музичну школу по класу гітари. Важко об’єктивно розповідати про свою доньку, бо для мене це найсвітліше Сонечко і наймиліша дівчинка у світі. Хоча характер у неї мій, тобто здорова доля вреднощів звичайно ж присутня.

О.: Хто твої найкращі друзі?
М.: Мої найкращі друзі це ті, кого я знаю давно і хто знає насправді Марію Бурмаку. Бо хоч-не-хоч, а моя діяльність змушує мене часто трохи грати роль на публіці. Ну принаймні не виносити, скажімо, «на люди» поганий настрій і свої проблеми. А друзі знають мене таку, яка я є. Їх небагато – буквально три подруги, мої музиканти, дехто з колег. Це люди, для яких я не стільки співачка, скільки близька людина, а вони – для мене. Ми любимо грати в боулінг, ходити в клуб, на лазерні бої (там обов’язково необхідна команда друзів). Між іншим, мені досить складно знаходити зараз друзів. Буває, я сама відчуваю, що за ближчого знайомства люди бачать в мені іншу особистість, аніж уявляли слухаючи музику, чи читаючи пресу.

О.: Твоя найбільша радість за останній час.
М.: Ну от зараз закінчила запис англомовних пісень. Це взагалі страшенно приємно, коли над чимось працюєш і доходиш до кінцевої точки, тобто бачиш результат. Довго підбирала переклади, довго шукала людину, яка б могла перекласти – все не підходило. Коли врешті було зроблено те що хотіла, я просто таки з іншого боку подивилась на свої вірші. А перекладами займався один хлопець з Нью-Йорку. Робота над мовою, вимовою, запис – потім чуєш себе в іншій мові, так цікаво! Запис, зведення, переробляння по декілька разів. Я взагалі дуже прискіпливо ставлюсь до запису! І от зроблений мікс. Це неймовірне задоволення слухати результат і сказати собі «Я хотіла, я доклала всіх зусиль, я зробила все, що могла». Відчуваєш просвітлення і легкість. Ну а потім, буду чекати реакцію людей. Цей альбом вже очікують. 29 березня я їду до Америки та Канади, де після моїх концертів відбудуться переговори по альбому.

О.: Хто вчив тебе співати?
М.: Батько, причому починаючи місяців з 8-ми (сміється), мені мама розповідала. В дитинстві я часто слухала музику. У нас вдома завжди вона звучала – Бах, Вівальді, Моцарт і Джо Дассен, Бітлз… було багато платівок, а батько взагалі гарно грає на скрипці. А по-справжньому тато почав мене вчити співати з трьох років. І це були не дитячі пісеньки, а класичні мелодії.

О.: Коли ти вперше вийшла на сцену?
М.: Можна по-різному відповісти на це запитання: на концерті в дитячому садку, на конкурсі самодіяльності в школі, на фестивалі авторської пісні «Оберіг» у Луцьку у 89-му році, на «Червоній Руті...» До речі, незалежно від того, коли це було і яка була сцена, відчуття фактично завжди одні й ті самі. Оця хвилина «перед виходом на сцену», якесь таке особливе хвилювання перед виступом і цей перший крок, коли ти «вже не тут»… Реальне життя іде в тінь і «ти на сцені» – це зовсім інший вимір. Я щось подібне відчуваю і тепер.

О.: Що ти вкладаєш у свою пісню?
М.: Ну на це запитання відповідати можна довго, але я і сама гублюсь, коли намагаюсь собі відповісти на те, що я вкладаю в пісні... Це моє життя в музиці, мої почуття, мої життєві історії, мої сподівання, надії і розчарування. Можливо… Я ж спеціально нічого не вкладаю – музика і фрази самі до мене приходять. Важливо лише затримати цей стан, знайти саме ті «правильні» слова і ноти. Деколи я навіть сама не знаю, чому саме так написала. Тому для мене таким великим задоволенням було читати чудові англійські переклади. В них я відчула, що хтось зрозумів, може навіть краще за мене, що я сама вкладала в ці тексти. Бо я пишу інтуїтивно.

О.: Марія, твоє життя – постійні гастролі...
М.: Так, я їжджу досить багато. Деколи дорожня сумка не розкладається тижнями. Так що – потяги, готелі, різні міста для мене – звична справа. Моє життя постійно в дорозі. А я, до речі, пишу багато саме в дорозі.

О.: Чи береш ти участь у благодійних акціях?
М.: Так, досить часто. Я залюбки брала участь у акціях програми допомоги людям, які живуть з ВІЛ-інфекцією. Свого часу пісню «Не бійся жити» Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ вирішила зробити своїм неофіційним гімном. Бо в пісні йдеться про те, як потрібно в собі знайти сили любити життя навіть тоді, коли тобі складно, коли ти ніби один перед усім світом, коли так важливо знати, що хтось любить тебе і розуміє. Я писала пісню саме про це. Цікаво, що під час подій на Майдані ця пісня була теж надзвичайно актуальною. Не бійся жити – означає не бійся казати правду, не бійся підняти голову, не бійся відстоювати свою гідність. Ти не самотній у своїх почуттях і всіх об’єднає любов.

О.: Як ти ставишся до грошей?
М.: Гроші—це серйозний ступінь свободи. Можна не думати про них, коли ти матеріально забезпечений. А для мене гроші це і можливість втілення в життя моїх ідей, моєї музики.

О.: Ти збираєшся присвятити все своє життя тільки сцені?
М.: Я не можу присвятити все своє життя тільки сцені хоча б тому, що у мене є дитина. І взагалі моє життя багатогранне, хоча сцена і займає у ньому одне з головних місць. А точніше буде сказати – не сцена, а творчість. Бо вихід на сцену для мене, це не стільки причина, скільки результат. Я більше люблю процес. Та й протягом всієї своєї музичної кар’єри я завжди займалась чимось ще. Ось, наприклад, журналістикою. Довго мала свій проект на ТВ. Ця діяльність мені дуже подобається. І я не виключаю, що колись знову повернусь до цієї професії. А минулого року я захистила дисертацію в Інституті журналістики. Тобто я не вважаю себе тільки співачкою. Але моя освіта, мій досвід, мій життєвий шлях – це те, що є в основі моєї творчості. А сама творчість для мене, напевно і є головним. Що ж до «кар’єри співачки», то останні два роки музика таки перемогла, бо зараз я займаюсь тільки творчістю і музикою. Ні на що інше просто більше не вистачає часу.

О.: Чим ще цікавишся крім музики?
М.: Я живу повним життям. Музика – одна з його частин. Я нею не цікавлюсь, я нею живу. Хоча для того, аби бути в «матеріалі», я постійно слухаю багато і іншої музики, цікавлюсь що з’являється нового в музичному світі, в музичній індустрії. І чим би я не цікавилась окрім цього, це все одно буде на тлі музики.

О.: Чим відрізняється твоє власне помешкання від інших?
М.: Тим, що воно моє. Я люблю кожен куточок своєї квартири. В дитячій – я з дитиною, в спальні – бачу сни, у вітальні – приймаю гостей і часто пишу музику, на кухні – варю каву і вночі дивлюсь у вікно. А з нього видно Кирилівську церкву... Скрізь – картини, які створюють настрій і з якими багато що пов’язано.

О.: Яка твоя найулюбленіша страва?
М.: Люблю максимально прості у приготуванні страви. Роблю різні фруктові салати, намагаюсь щодня вранці робити фреш з апельсинів. Взагалі люблю різні морепродукти, гриби і сири. Я дуже, дуже полюбляю сир з «великими дірками». Ми, до речі зараз відзняли відеокліп на пісню «Скло». Такі репортажні зйомки, куди увійшли і фрагменти з мого сольного концерту у Львові, а також все що було до, та після нього. Напевно, знаючи про цю мою любов до сиру, хтось з моїх прихильників, окрім квітів і сувенірів, після концерту приніс велику голівку «сиру з великими дірками». Я навіть не втрималась, щоб тут же шматочок не відкусити – і цей кадр також є у кліпі. Повна правда життя.

О.: Чи цікавишся ти політикою?
М.: До міри. Не роблю цього спеціально, але намагаюсь розуміти що відбувається в країні У мене є своя точка зору. Але це більш моральний аспект, а не політичний. Мене чомусь багато хто вважає політично активною, насправді так не є. Просто у мене, як у кожної нормальної людини, є певна громадянська позиція і я її не приховую.

Розмовляла Олена САВЕЛЬЄВА

Для Дому та Сім’ї №3/2005

Останнє редагування
Детальніше в цій категорії: Кохані жінки Тараса Шевченка »
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі