журнал "Українська Родина"

Switch to desktop Register Login

ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ БІЛІНГВІЗМУ

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

 

Багато кому з наших громадян невтямки, наскільки тісно мова й мовні процеси пов’язані з соціально-політичним розвитком країни. Про відомі й невідомі аспекти цієї проблеми розповідала доктор філологічних наук, професор НаУКМА Лариса Терентіївна МАСЕНКО в публічній лекції «Конфлікт мов: чи довго існуватиме білінгвізм в Україні?», яка нещодавно відбулася у київській книгарні «Є».

КАПКАН ДЛЯ МОВИ
Наріжним каменем упродовж усієї історії українсько-російських відносин було питання мови. За імперських часів (особливо Петра І й Катерини ІІ) двох думок не могло бути — «украинского языка не было, нет и быть не может». Але всупереч великодержавній російсько-шовіністичній параної українська мова була, як був її спадкоємець і власник — народ. Ідейні наступники «єдіной і нєдєлімой» — комуністи вдавалися до інших методів. Так, зокрема, 1962 року в Академії наук СРСР було створено Раду з вивчення закономірностей мов соціалістичних націй. Завданням її стала розробка «науково обґрунтованих» підстав русифікації союзних республік. У партійній пресі, фаховому журналі «Вопросы языкознания» заговорили про перспективні й неперспективні мови. До перших зарахували всього п’ять мов: латиську, литовську, естонську, вірменську, грузинську. Решті мов неосяжного Союзу, кількість яких сягала за добру сотню, Москва підписувала смертний вирок.
Що цікаво: після розвалу Союзу саме народи, які вперто захищали свої мовні права, одразу стали на шлях демократичного розвитку. Про прибалтійські країни не згадуватимемо — їхня незалежність не декларативна. Щодо Грузії, то останнім часом вона, як справді незалежна держава, демонструє подиву гідні успіхи в захисті й утвердженні національних інтересів.
Яскравим прикладом взаємозалежності мови й політичних процесів є Білорусь. Із перших днів незалежності білоруська мова почала повертати свої права. Батьки охоче віддавали дітей у школи з білоруською мовою викладання. Національні процеси пішли по висхідній. Але після приходу до влади Лукашенка 1995 року відбувається референдум. На некоректно й маніпулятивно сформульоване запитання, чи погоджуються білоруси, щоб російська мова мала рівні права з білоруською, більшість (54 %), не помітивши в ньому психологічної пастки, проголосували «за». На занепаді мови позначається не лише державна політика Мінська, а й зневага «бацьки» до мови свого народу, на кшталт того, що є тільки дві великі мови — російська й англійська.
МОВНА СТІЙКІСТЬ
Хто бував у совєтські часи в Прибалтиці, пам’ятає, що часто-густо, коли десь у Таллінні чи Ризі приїжджий звертався до тамтешніх мешканців російською, йому не відповідали. Поведінка естонців чи латвійців була не виявом невихованості, а демонстрацією національної гідності. Таким чином вони змушували місцевих російськомовних не лише поважати мову народу, на землю якого вони прийшли, а й вивчити її. Бо ж відома мудрість, що в чужий монастир зі своїм статутом не ходять.
Такої позиції дотримуються всюди, де люди поважають себе. Про це писав Ларисі Терентіївні й відомий славіст Юрій Шевельов, коли вона розповідала, якого тиску зазнає українська мова з боку зрусифікованого міського середовища. І він зауважував, що українці мусять визначитися, з ким вони хочуть бути — з тими ж таки шведами, фінами, бельгійцями, взагалі європейцями, чи «чєво ізволітє»? Тобто, українці мусять виявляти мовну стійкість.
До речі, пані професорка навела й приклад Грузії. 1978 р., коли міняли союзну конституцію, в Москві вирішили: навіщо грузинській мові статус державної? Дали вказівку вилучити цю норму з їхнього Основного Закону. Наступного дня тисячі протестуючих студентів Тбілісі вийшли на вулиці. Вони дійшли уже до урядового будинку, кровопролиття, здавалося, буде неминучим. Але Едуарду Шеварнадзе, який був тоді першим секретарем ЦК компартії Грузії, вдалося домовитися з Москвою. Тоді він вийшов до студентів і запевнив, що статус грузинської мови як державної лишається незмінним. Отже, це ще один приклад мовної солідарності й колективної стійкості у захисті рідної мови.
НЕРВОВА СИСТЕМА НАЦІЇ
Станіслав Лем якось сказав, що мова для культури все одно, що центральна нервова система для людини. Отже, рідна мова, культура — головний чинник у формуванні національної самості, національної солідарності. «Звичайно, — сказала Л. Масенко, — наша проблема полягає в тому, що ми із запізненням почали розвиватися як незалежна нація, тоді як решта європейських держав давно вже — в ХІХ—на поч. ХХ ст. — побудували свої національні держави». Коли вони утверджувалися як національні держави, на мови нацменшин ніхто особливо не зважав. Державотворці вважали, що це може зашкодити цілісності держави. Цікавий досвід Франції, яка на відміну від сусідки — Німеччини після Французької революції творила націю не за етнічною належністю, а політичну. Кожен громадянин республіки, незалежно від етнічного походження, є громадянином цієї країни. Кожен виховувався в однорідному франкомовному середовищі, вчив і мусив знати французьку мову, перебував в атмосфері французької культури. Культури й мови нацменшин не викладались, і вони фактично були виведені з ужитку (бретонська, баскська, провансальська, корсиканська, каталонська). Ще в першій половині ХХ ст. в офіційних установах Бретані у Франції були вивіски: «Заборонено плювати і говорити по-бретонськи!». «Показовою є ситуація з провансальською мовою, — акцентувала пані Масенко, — що навіть багата культура, створена мовою, не убезпечує її від зникнення, якщо вона виведена зі сфери освіти, адміністрації, як мова спілкування. Через те що провансальську мову (її ще називають окситанською), яка свого часу мала вплив на формування французької літератури, і відома навіть своїм Нобелівським лауреатом Фредеріком Містралем, не вивчали у школах, вона опинилася у дуже загроженому стані. Дехто з мовознавців вважає, що їй загрожує повне зникнення». Хоча у Франції дозволили вивчати мови національних меншин десь у 1970-х роках, коли чимало із них уже вийшли з ужитку.
УСІ ЗАСОБИ ХОРОШІ?
У Європі хоч і запізно, але спохопилися. Для збереження загрожених мов, які мають невелику кількість носіїв, було створено славнозвісну Хартію регіональних і міноритарних мов меншин. До речі, міноритарні мови у нас переклали як регіональні, що не відповідає суті терміна і є неправильним. Переважна більшість Об’єднаної Європи з дуже великими дискусіями прийняла Хартію, хоча й не всі країни (адже у кожній країні по кілька мов — в одній більше, в іншій менше). Не ратифікувала її і «демократична» Росія, на території якої живе у сотні разів більше національних меншин. Зате Київ, не спитавши броду в українських науковців, поліз у воду під тиском Ради Європи. Лише згодом стало відомо, що до того під’юджувала Раду… Росія.
В Україні «єдінонєдєлімци» цю Хартію використали для того, щоб зберегти домінування російської мови. Не вдається, всупереч здоровому глузду, втягнути її у двері, то «друзі й слуги» українського народу намагаються втягнути «язик» через вікно. Прихильники Хартії лукаво замовчують, що та сама Франція була категорично проти впровадження її у себе, бо розцінює це як загрозу цілісності країни. Кілька років тому в нас вийшла цікава книжка Больман «Мовні війни в Європі», де вона звинувачує німців, котрі, мовляв, спеціально її вигадали, вдавшись до диверсії проти Франції з метою відібрати Ельзас і Лотарингію.
«КРОК» НАЗАД
Російськомовний парад східних регіонів не забарився. Наприклад, у рішенні Харківської облради від 3 червня 2006 року стверджувалося: «Завдяки історичним обставинам і умовам, що визначали і визначають соціально-культурний розвиток Харківської області, російська мова завжди була і залишається, як свідчать переписи, дослідження й опитування, більш вживаною у всіх сферах суспільного життя». Тут ми бачимо очевидну фальш, бо в XVII—XIX ст., коли на Слобожанщині переважало селянське населення, вона була українськомовною. Навіть Харків напередодні Другої світової залишався ще українськомовним містом. Отож ніколи російська мова на сході України не домінувала.
Лариса Масенко навела ще одне цікаве рішення Луганської міської ради. У документі зазначається, що, згідно з інформацією управління статистики, в Луганській області 91 % мешканців вважають рідною російську мову і вільно нею володіють. Із них 38 % — росіяни за національністю і вважають російську мову рідною. 31 % — представники інших національностей, але вказали як рідну російську мову. 22 % окрім рідної володіють російською. «Я хочу звернути увагу, — сказала вона, — що в цьому визначенні зникли українці взагалі, вони зараховані, очевидно, до тих, «інших національностей». До речі, по приклад далеко ходити не треба й самим киянам. У столиці є такий собі економічний інститут «Крок», який готує фахівців із вищою освітою і які нібито становитимуть інтелект нації. «Уявляєте, — повідомила професор Л. Масенко, — там українську мову викладають на кафедрі іноземних мов! І це вважається нормальним і ніхто на те не звертає уваги». Що називається: дожилися!

 

 

 

Останнє редагування
Детальніше в цій категорії: Лікувальна магія української мови »
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі